Софійка (УІ)

Світлину взято з інтернету

Спозаранку періщив дощ. Він нестерпно барабанив по підвіконню. Мізинчик розплющив очі. Поспати б ще! Вчорашнє косіння також дається взнаки. Не чує ні рук, ні спини. Ніби все правильно робив, як повчав дідусь, але не розрахував сили. 

До кімнати заглянула бабуся. «Не спиться?» – поцікавилася, присівши на стілець. Завжди говірка, вона мовчки м’яла рубчик фартушка, не знаючи, як розпочати розмову. Хлопець відчув тривогу. 

– Бабуню, щось трапилося? – турботливо поцікавився.

– Не знаю, як тобі і сказати, – відповіла й підсунула стілець ближче до ліжка.

– Та кажіть, як є. Будь-що-будь, – по-дорослому відповів Богдан. – Щось із дядьком Михайлом? – запитав перше, що прийшло в голову.

– Та ні, тут справа у Софійці.

«Мабуть, щось серйозне, якщо бабуся так перейнялася», – міркував хлопець, поки жінка добирала слова. 

Історія, яку вона повідала, зачепила за живе. Продовження