четвер, 17 жовтня 2019 р.

2019/17/10. Коли читаємо разом: ЗОШ № 72

Для мене знайомство з книгою - це завжди хвилююче. Однак сьогодні переповнювали неймовірні відчуття, коли в Запорізькій ЗОШ № 72 читали разом із четвертокласниками й семикласниками мої оповідки. Занурювалися у "Світ навколо нас" (видавництво Дике Поле). Захоплювалася глибині мислення школярів, мовленню, їхнім роздумам над життям. Вони вміють співпереживати, радити, думати. Дивувалися дитячій доброті, коли ті допомагали Білочці; мізкували над мудрістю Кицьки, яка дала урок Горобцям; смакували дарами Осені... Із цікавістю переглядами мультфільм "Синичка", створений Олександром Панасюком із Біленьківської ЗОШ. Звичайно, сприйняттю допомагали ілюстрації від талановитої художниці-дизайнерки Людмили Харламової. 
Щировдяна колегам із ЗОШ № 72 (директор Т.М.Усова, вчитель української Н.Я. Довбня, вчитель початкових класів Донець Н.К., бібліотекар Остапенко Т.В.) за запросини. Це для мене був не тільки урок (визнаю, що не вистачає саме такого спілкування з дітьми!), це зустріч-барометр моїх можливостей, значимості проблем, які  мають місце в оповідках. Ключові слова наприкінці тексту (хто читав, то розуміє, про що я) є важливими для дитини. Відбулося. Однак релакс триватиме ще не один день. Це була перша, (і дай, Боже, ще!) зустріч із читачами, з "кліповим" поколінням, яке  вміє відчувати тепло книги, захоплюватися, ставати співучасником подій. Із надією, що книга буде читатися...

вівторок, 8 жовтня 2019 р.

Магія УчителЯ

Жила собі Вчителька. Щоденно навчала мудрому, світлому, вічному! Щонічно перевіряла зошити, дивуючись, які мудрі, світлі, вічні думки засівають вихованці на життєвій ниві. Серце раділо, бо праця не пройшла намарне.

З року в рік Учителька, незважаючи на виснажливі політичні суховії, зрощувала майбутнє! Воно проростало щедрістю душі, жагою знань, і розумінням, що Вчителі важливі!!!

Нікого не дивувало, що часу для сім'ї залишалося не так і багато, але власні діти розуміли, що Матір-Учителька - важлива!

Ніхто не переймався, як ото їй жити на пенсії?!
- Виживу! - тішила себе. - Адже я важлива!!!
І коли, проживши вічність у школі, її запитали: "Яку магію для вас має слово "Учитель"?" Вона життєусміхнено відповіла: "Уважність, чИстість, толерантність, елегантність, людяністЬ!"
P.S. Виявляється, магію Вчителя варто асоціювати зі 124 словами, які були вписані (за бажанням) в коментарях під  постом у ФБ. Удячна всім, хто "не пройшов повз", а все-таки наслідив.




вівторок, 20 серпня 2019 р.

На сьомому небі від щастя



Повість "На сьомому небі від щастя" - це філософське осмислення життя сучасних підлітків крізь призму родинних взаємовідносин; це проблема батьків і дітей; минулого й сучасного. Повчальні життєві історії спонукатимуть до осмислення місця в соціумі. Твір містить народознавчі вкраплення, традиційні елементи. 

вівторок, 23 липня 2019 р.

Чому не варто брати бика за роги, а мишку за хвіст? (ІХ)

Світлину взято з інтернету
Мізинчик після вчорашніх подій спав без задніх ніг. Уві сні він ще не раз знаходив справжні лисички; допомагав Вірному полювати на рудохвосту; терпів підколювання Володьки. Воно б і  нічого, якби поряд не було Софійки. А він уже вві сні знову нахиляється до її долоньок-човника, п’є й не може напитися...
У шибку постукали. Мізинчик спросоння потягнувся на звук, відчинив вікно. Перед ним, виграючи білозубо, бадьорився Володька. Богдан не встиг відкрити рот, як друг, глузуючи, випалив: «Так і життя проспиш, сонько!» Й не очікуючи на відповідь, по-діловому продовжив: «Можна до тебе?». Мізинчик кивнув. За мить Володька сидів у кріслі.
– Чого сяєш як золота копійка? – поцікавився в несподіваного гостя.
Друг витримував павзу, лукаво всміхаючись.
Глянувши на годинник, Богдан пробурмотів незадоволено: «І чого тебе в таку рань принесло? Неділя ж! Такий сон обірвав...». Продовження

По гриби (УІІІ)

Світлину взято з інтернету
Серпневий ранок, несміливо зазирнувши крізь щілину в жалюзях, милувався Мізинчиком. Задоволено посапуючи, хлопець то всміхався вві сні, то плямкаючи губами, чимось смакував. Вочевидь, учорашні події добряче зачепили за живе. Емоційно перекидаючись з боку на бік, той відганяв прискіпливість непроханого. На допомогу ранку підв’язалося сонце й усе настирливіше то з одного боку, то з іншого лоскотало сонька. Ховаючи голову під ковдру, обурювався, бурчав, противився. Аж тут долучився соловейко. Примостившись на вишні в саду, він заливався, любуючись тьохканням. Вже декілька днів, як лисиця потягнула півня, то тепер йому доводиться розпочинати день.
Богдан, смачно потягуючись, розплющив очі. Таки веселун розбудив своїм щебетом.

Магнітик на пам’ять (УІІ)

Світлину взято з інтернету
Стара груша на межі доживала віку. Вона за своє життя не стала розбратом між сусідами, вміла берегти таємниці й була свідком не однієї сповіді. Ще причащала грушками, які пахли медом і літом. Не раз оса давала меду причаснику, однак, перетерпить і знову повертається в сідало, яке, відшліфоване роками, манило зручністю й надійністю.
Мізинчик, упоравшись зі своїми обов’язками, поспішив на облюбоване місце. Нудив світом, очікуючи на приїзд Володьки. Після випадку на озері вони заприятелювали, а на груші знайшлося місце, де можна годинамимріяти, згадувати, ділитися. До того ж й уроки плавання стали місточком для налагодження взаємин між підлітками. Богдан набував беззаперечного авторитету серед сільських. До нього тягнулися всі, хто мав намір навчитися плавати. Не один виношував мрію досягти вершин, як це вдалося їхньому тренеру. «Та й Володька класний пацан! Саме він зробив його героєм, розказуючи сільським, як я його рятував», – аналізував хлопець, смакуючи грушкою, яка медом стікала по підборіддю, між пальцями. 

Софійка (УІ)

Світлину взято з інтернету
Спозаранку періщив дощ. Він нестерпно барабанив по підвіконню. Мізинчик розплющив очі. Поспати б ще! Вчорашнє косіння також дається взнаки. Не чує ні рук, ні спини. Ніби все правильно робив, як повчав дідусь, але не розрахував сили. 
До кімнати заглянула бабуся. «Не спиться?» – поцікавилася, присівши на стілець. Завжди говірка, вона мовчки м’яла рубчик фартушка, не знаючи, як розпочати розмову. Хлопець відчув тривогу. 
– Бабуню, щось трапилося? – турботливо поцікавився.
– Не знаю, як тобі і сказати, – відповіла й підсунула стілець ближче до ліжка.
– Та кажіть, як є. Будь-що-будь, – по-дорослому відповів Богдан. – Щось із дядьком Михайлом? – запитав перше, що прийшло в голову.
– Та ні, тут справа у Софійці.
«Мабуть, щось серйозне, якщо бабуся так перейнялася», – міркував хлопець, поки жінка добирала слова. 
Історія, яку вона повідала, зачепила за живе. Продовження

понеділок, 8 липня 2019 р.

Батьківська хата

Вона вдивляється у світи більше півстоліття... Cтоїть на щасливому березі мого буття. Скільки себе пам'ятаю, батьківська хата завжди манила теплом і затишком, щирістю й щедрістю, свіжовипеченим хлібом і гостинністю. Вона святкувала й печалилася, зустрічала і проводжала... 

Чекала... Батьківськими очима виглядала дітей та онуків із далеких доріг. Нечасті, але довготривалі наші гостини сповнювалися приємними клопотами: білилося, фарбувалося, оновлювалося. Аякже! Хата завжди потребує рук! Поки були дужі батьківські, то щоденно навколо неї крутилося, фарбувалося, садилося, косилося... Тепер, раз у рік, однак, протягом півтора місяця, триває процес облагородження. Вона оживає, радіє. Не сама.
Хата любить, щоб у ній святкувалося, сходилося, сміялося, рухалося. Жило...
Як справжня жінка, вона з ранньої весни й до пізньої осені потопала в пахощах нарцисів, ясику, півонії, ружі, чорнобривців, матіоли, які росли в городчику. Матусин квітодивоцвіт милував її своїм різноцвіттям, додавав жіночності. То було за мами. Сьогодні городчик сам собі дає раду й тішить невибагливим цвітом...
Нічого від її погляду не сховається. На чотири сторони світу визирає цікавістю й радіє сусідству. Навесні вдягає білосніжні вишнево-яблуневі шати, а влітку щедриться їхніми плодами. Не раз у вишняку винаймає гніздо соловейко і спозаранку вмикає тьохкання.
Одягнувши калинове намисто, красується на обійсті життєдайна її подруга - криниця, яка більше століття втамовує спрагу джерельною свіжістю, живить все навколо. Чорнушка, яка не один рік тішила молочком, після пасовища йшла до водопою. А качки, гуси! Вони мали за надійного друга Потічок, в якому не раз лапи мили.
Уживалися біля хати всі: кури, коти, горобці, ластівки, їжаки. Пам'ятаю, як батько, годуючи птахів, приказували: "Жменя зерна задовільнить не один пташиний апетит!" І горобці знали своє місце! Почекавши, коли кури вдосталь поклюють, зачищали територію, підбираючи зернятко за зернятком.
З нею зріднилися всі. Просьо - гроза для мишей, надійно ніс службу не один рік, а за це отримував шматочок хліба, бо на думку господаря, ми їмо "котиків хліб". Частенько на молочко забігали їжаки, і вже Проськові доводилося з ними ділитися... Ніхто не був обділений увагою! То було за батька.
Зжилися з нею й ми. Немає і дня, щоб не думалося, не згадувалося. Вона приходить у сни; вимальовується радісними й сумними споминами.
І чим мудрішими стають твої роки, то все більше відчуваєш те щастя, в якому ти купалася в батьківській хаті за їхнього життя; усвідомлюєш той невідворотний процес утрати, без них.
Однак залишилася хата, яка з надією виглядає у світи: "Приїдуть?!"

середа, 3 липня 2019 р.

Косар (У)

Світлину взято з інтернету

Спозаранку соловейко витьохкував. Він так завзято взявся за своє, що Мізинчику було не до сну. До того ж уключив свій гучномовець і півень. Це був сигнал до початку робочого дня. До них підключився й дятел, який час від часу вистукував на старій груші власний ритм. До кімнати заглянув дідусь. Він обережно, навшпиньках, підійшов до ліжка й усміхаючись у вуса, промовив: «Годі боки відлежувати, пора за косу братися». Богдан ледь стримував сміх. Йому подобалося, коли дідусь, не дочекавшись відповіді, присідав на краю ліжка й починав розповідати історію. В основному то були спогади дитинства, коли його батько Іван призвичаював до чоловічої роботи. Він добре засвоїв девіз життя: «Щоб у хаті хліб мати, треба спозаранку дбати». Продовження...