неділя, 10 травня 2020 р.

До Дня Матері: Сонечко

Воно гріло, але ніколи не пекло. Зрошене нелегкою жіночою долею щоденно викочувалося на роботу. Ніжно запускало промінчики-щупальця в буденність. Пахло вранішнім молочком і затіркою, яку готувало нашвидкуруч. Не затримуючись, котилося на колгоспні лани, де рядочок за рядочком проріджувало буряки чи жнивувало на безкінечних гонах. Однак давало лад усьому. Відпочивати не вміло... Хіба що подруга хмаринка, здалеку споглядаючи за його буденними клопотами, закривала на деяку мить, даючи перепочити. Так здавалося на перший погляд. Як тільки дощ заганяв до хати, знаходилося тисяча хатніх робіт: вишивалося, милося, чистилося, лущилося, перебиралося... …Переждавши дощ, воно заглядало в городчик, де пахло матіолою, чорнобривцями, полюнією... Із ранньої весни й до пізньої осені пололося, підв'язувалося... Раділо. Воно завжди вміло дивувати: то спомином про молоді роки, то мріями про майбутність дітей-онуків. Любило святковість і довго до неї готувалося. Свіжоспеченим хлібом розносилося по подвір'ю... А потім ще довго смакувалося! Не черствіло, бо вкладалася душа. Сонячна... Закотилося в засвіти... Залишило світлий спомин уже до кінця твоїх днів. Воно світило, обігрівало, пестило. Вимолювало долю. Вимолило... Сонечко... Матуся...
Галина Гузовська-Корицька

неділя, 5 квітня 2020 р.

Наукові: розвідки: "Дидактико-методичне моделювання уроку української мови на засадах діяльнісного підходу"

У статті "Дидактико-методичне моделювання уроку української мови на засадах діяльнісного підходу в умовах розвитку цифрового освітнього середовища" здійснено огляд організації уроку української мови на основі діяльнісного підходу з використанням цифрових інструментів. На прикладі теми «Рід іменників. Іменники спільного роду» виділено основні види діяльності на кожному етапі уроку «відкриття» нового знання, встановлено методи, прийоми, інтернет-застосунки. Автор визначає основні можливості кожного етапу уроку, ілюструє, яким шляхом здійснюється розв’язання практичних проблем, осмислює способи реалізації діяльнісного підходу, описує функції учасників освітнього процесу, переконує, що візуалізаційна складова уроку є необхідною для формування розумових дій здобувачів освіти, розвитку їхньої самостійної творчої діяльності.

неділя, 22 березня 2020 р.

Коли весну закликають


Дощ неустанно вибивав по підвіконню. Його монотонність дратувала, наганяла сум.
– Мабуть, не вдасться весну закликати, – спросоння, прислухаючись до стукоту за вікном, міркувала Ірина.  – А  так очікували на цей день!
Вона, висуваючи руки з-під ковдри, потягнулася. Тіло нило від учорашньої роботи.
– Це тобі не жарти – сорок жайворонків спекти, – роздумувала дівчина. 
Та чи варто банувати? Уставай, лежебоко! – підганяла пробудження.
Для Ірини було звичним вставати з першими півнями. Вона з дитинства допомагала матері по хазяйству. Любила спостерігати, як уранішні промінчики сонця проникали в кожен куточок обійстя, оживляли його; як подвір’я наповнювалося пташиним співом.  Однак на цей раз приїхала зі спецмісією: напросилася зробити запис обряду, який щорічно виконували в селі у весняний день.
Уже третій рік як навчається на філологічному. Кафедру фольклористики вибирала серцем, бо скільки себе пам’ятає, купалася в піснях і традиціях. Її приваблювала українська минулість, із розумінням, щоб не загубити надбане, дивилася в майбутність.
– І до яких пір будеш тарабанити? – прочиняючи кватирку, бурчала Ірина. – Зірвеш свято і практику.
Змінюючи бурчання на добрість, почала приказувати: «Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику…». Пам’ятала, як у дитинстві повчав дідусь задобрювати стихії. Однак дощ, незважаючи на прохання, вибивав однозвучні ноти.
До кімнати заглянула бабуся Ярина. Одягнена по-святковому, вона світилася радістю. Вишита сорочка вигравала різнобарвними квітами. Зелені листочки доповнювали кольорову гаму. Добірне старовинне намисто, між яким красувалося декілька дукачів, оповило шию. Доповнювала наряд темно-зелена спідниця.
– О! Рання пташка, – обіймаючи онуку, мовила бабуся. – Чого невесела?
Не очікуючи на відповідь, продовжила: «Марець є марець: то дощ, то сонце. Поки зберемося – розпогодиться», – знаюче втішала.  – А жайворонки вже в дорозі.

субота, 1 лютого 2020 р.

Кульбаба: дід чи баба? До народження книги

Останній день січня приніс мені радість народження книги, оповідки якої більше півтора року були цілющим джерелом для кожного, хто прагнув добра, щирості...; хто разом із героями співпереживав, співдіяв, замислювався. На сьогодні у всіх бажаючих є можливість  вдихнути запах дивотворення, отримати насолоду від занурення у світ українського слова, або, як писала моя колега-філологиня, письменниця Вікторія Міхеєнко про відчуття прочитання: "узяти до рук, погладити, розглянути й повільно, як тихою річкою плисти, читати. Зупинятися. Повертатися. Кілька разів перечитувати   фрази". Книга містить 35 оповідок. Щировдячна Надійці Лень, молодій, однак, із великим майбутнім  художниці, за відчуття мого слова та втілення його в картинах.