Показ дописів із міткою 40 святих. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою 40 святих. Показати всі дописи

неділя, 22 березня 2020 р.

Коли весну закликають


Дощ неустанно вибивав по підвіконню. Його монотонність дратувала, наганяла сум.
– Мабуть, не вдасться весну закликати, – спросоння, прислухаючись до стукоту за вікном, міркувала Ірина.  – А  так очікували на цей день!
Вона, висуваючи руки з-під ковдри, потягнулася. Тіло нило від учорашньої роботи.
– Це тобі не жарти – сорок жайворонків спекти, – роздумувала дівчина. 
Та чи варто банувати? Уставай, лежебоко! – підганяла пробудження.
Для Ірини було звичним вставати з першими півнями. Вона з дитинства допомагала матері по хазяйству. Любила спостерігати, як уранішні промінчики сонця проникали в кожен куточок обійстя, оживляли його; як подвір’я наповнювалося пташиним співом.  Однак на цей раз приїхала зі спецмісією: напросилася зробити запис обряду, який щорічно виконували в селі у весняний день.
Уже третій рік як навчається на філологічному. Кафедру фольклористики вибирала серцем, бо скільки себе пам’ятає, купалася в піснях і традиціях. Її приваблювала українська минулість, із розумінням, щоб не загубити надбане, дивилася в майбутність.
– І до яких пір будеш тарабанити? – прочиняючи кватирку, бурчала Ірина. – Зірвеш свято і практику.
Змінюючи бурчання на добрість, почала приказувати: «Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику…». Пам’ятала, як у дитинстві повчав дідусь задобрювати стихії. Однак дощ, незважаючи на прохання, вибивав однозвучні ноти.
До кімнати заглянула бабуся Ярина. Одягнена по-святковому, вона світилася радістю. Вишита сорочка вигравала різнобарвними квітами. Зелені листочки доповнювали кольорову гаму. Добірне старовинне намисто, між яким красувалося декілька дукачів, оповило шию. Доповнювала наряд темно-зелена спідниця.
– О! Рання пташка, – обіймаючи онуку, мовила бабуся. – Чого невесела?
Не очікуючи на відповідь, продовжила: «Марець є марець: то дощ, то сонце. Поки зберемося – розпогодиться», – знаюче втішала.  – А жайворонки вже в дорозі.