![]() |
Світлину взято з інтернету |
Мізинчик після вчорашніх
подій спав без задніх ніг. Уві сні він ще не раз знаходив справжні лисички;
допомагав Вірному полювати на рудохвосту; терпів підколювання Володьки.
Воно б і нічого, якби поряд не було Софійки. А він уже вві сні знову
нахиляється до її долоньок-човника, п’є й не може напитися...
У шибку постукали. Мізинчик
спросоння потягнувся на звук, відчинив вікно. Перед ним, виграючи білозубо,
бадьорився Володька. Богдан не
встиг відкрити рот, як друг, глузуючи, випалив: «Так і життя проспиш, сонько!»
Й не очікуючи на відповідь, по-діловому продовжив: «Можна до тебе?». Мізинчик кивнув. За мить Володька сидів у кріслі.
– Чого сяєш як золота
копійка? – поцікавився в несподіваного гостя.
Друг витримував павзу, лукаво
всміхаючись.
Глянувши на годинник, Богдан
пробурмотів незадоволено: «І чого тебе в таку рань принесло? Неділя ж! Такий
сон обірвав...». Продовження