Чому не варто брати бика за роги, а мишку за хвіст? (ІХ)

Світлину взято з інтернету

Мізинчик після вчорашніх подій спав без задніх ніг. Уві сні він ще не раз знаходив справжні лисички; допомагав Вірному полювати на рудохвосту; терпів підколювання Володьки. Воно б і  нічого, якби поряд не було Софійки. А він уже вві сні знову нахиляється до її долоньок-човника, п’є й не може напитися...

У шибку постукали. Мізинчик спросоння потягнувся на звук, відчинив вікно. Перед ним, виграючи білозубо, бадьорився Володька. Богдан не встиг відкрити рот, як друг, глузуючи, випалив: «Так і життя проспиш, сонько!» Й не очікуючи на відповідь, по-діловому продовжив: «Можна до тебе?». Мізинчик кивнув. За мить Володька сидів у кріслі.

– Чого сяєш як золота копійка? – поцікавився в несподіваного гостя.

Друг витримував павзу, лукаво всміхаючись.

Глянувши на годинник, Богдан пробурмотів незадоволено: «І чого тебе в таку рань принесло? Неділя ж! Такий сон обірвав...». Продовження

По гриби (УІІІ)

Світлину взято з інтернету

Серпневий ранок, несміливо зазирнувши крізь щілину в жалюзях, милувався Мізинчиком. Задоволено посапуючи, хлопець то всміхався вві сні, то плямкаючи губами, чимось смакував. Вочевидь, учорашні події добряче зачепили за живе. Емоційно перекидаючись з боку на бік, той відганяв прискіпливість непроханого. На допомогу ранку підв’язалося сонце й усе настирливіше то з одного боку, то з іншого лоскотало сонька. Ховаючи голову під ковдру, обурювався, бурчав, противився. Аж тут долучився соловейко. Примостившись на вишні в саду, він заливався, любуючись тьохканням. Вже декілька днів, як лисиця потягнула півня, то тепер йому доводиться розпочинати день.

Богдан, смачно потягуючись, розплющив очі. Таки веселун розбудив своїм щебетом.

Продовження

Магнітик на пам’ять (УІІ)

Світлину взято з інтернету

Стара груша на межі доживала віку. Вона за своє життя не стала розбратом між сусідами, вміла берегти таємниці й була свідком не однієї сповіді. Ще причащала грушками, які пахли медом і літом. Не раз оса давала меду причаснику, однак, перетерпить і знову повертається в сідало, яке, відшліфоване роками, манило зручністю й надійністю.

Мізинчик, упоравшись зі своїми обов’язками, поспішив на облюбоване місце. Нудив світом, очікуючи на приїзд Володьки. Після випадку на озері вони заприятелювали, а на груші знайшлося місце, де можна годинами, мріяти, згадувати, ділитися. До того ж й уроки плавання стали місточком для налагодження взаємин між підлітками. Богдан набував беззаперечного авторитету серед сільських. До нього тягнулися всі, хто мав намір навчитися плавати. Не один виношував мрію досягти вершин, як це вдалося їхньому тренеру. «Та й Володька класний пацан! Саме він зробив його героєм, розказуючи сільським, як я його рятував», – аналізував хлопець, смакуючи грушкою, яка медом стікала по підборіддю, між пальцями. 

Продовження