неділя, 19 травня 2019 р.

Їхала на рік, залишилася на роки

У 80-х роках, сідаючи в потяг, який прямував на Запоріжжя, вірила, що на рік-два, відпрацюю, а там і повернуся в Скоморохи. Після закінчення Чернівецького університету випуск 1987-го спіткала новина, яка змінила  життя багатьом із нас: направляють на роботу в Запорізький край... То вже історія, яка закарбувалася в пам*яті приїздом в індустріальне місто, яке зустріло нас спекотнею й димами; захопило величчю Хортиці,  Дніпрогесу ("там, де Дніпро шумить і лине", - згадалося зі шкільної літератури), митарством у пошуках житла... Історія, яка буде мати продовження в художньому слові, бо про це варто написати! Це буде потім. А сьогодні я вдячна долі за Долю жити, творити у цьому місті, милуватися ним, спілкуватися з однодумцями... А ще для мене Доля "добрая була", бо дарувала щастя зустрічі з людьми, які підставляли плече й мудрим словом допомагали виживати за тисячу кілометрів від рідних... Сьогодні я схиляю голову перед світлою пам*яттю батьків і вдячна за їхню мудрість, розуміння. Слова вдячності висловлюю своїм чоловікам, Віктору й Олексію, які щоденно (та й щонічно?!) ділили зі мною мої науково-методичні муки, а тепер ще й художні (перші мої рецензенти). Сподіваюся, що слова вдячності долинуть і до моїх колег, які сприяли становленню: від учителя до методиста, науковця. Лукавити не буду. Як і кожен із нас, є певні амбіції. Не раз на різних рівнях отримувала певні відзнаки, нагороди. Однак нагородження орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм»  ІІІ ступеня Запорізької обласної ради  став приємною несподіванкою до 80-річчя від Дня народження Інституту. 

неділя, 12 травня 2019 р.

Матусин городчик

Він жив своїм розміреним весняним життям. Притягувала його звичаєвість... З року в рік ряснів весняним різнобарв'ям. 
Полюнія (півони) рожево-білими голівоньками визирала із-за куща ясику (жасмину). Коли вона квітла, то її млосно-солодкий запах п'янив усе довкола. Особливо було відчутно після дощу. Щедро вмита, насичувала неймовірним запахом усе подвір'я. 
Неподалік веселково вигравало косатанє (півники). Здавалося, що їхні мечоподібні листки тримали в полі зору кожну квіточку, яка щедрилася жовтогарячою чи фіолетово-голубою гамою. Вони не відзначалися  п'янкістю, однак, знали собі ціну. Невибагливі до місця проживання, мирно сусідили зі всіма, міцно чіпляючись кореневищем за життя. Своєю живучістю щедро ділилися з людиною, яка вміло використовувала в народній медицині. 
По сусідству білопелюстково милували око часнички (нарциси). Вони гордо вглядалися в життєвість білосніжною ніжністю з неймовірними помаранчево-жовтими грамофончиками. Пам'ятали мої першокроки, які я зробила саме до цієї квітки. Так часничок став свідком родинної радості: дитина пішла.

Особливо матуся очікували на сердушку (дицентра). Десятки сердечок, прив'язані природою до гілки, створювали неймовірний дивосерцеграй. Подобалося дивитися, коли їх підхоплював вітер і ніжно-ніжно колисав.
Це був весняний матусин квітодивоцвіт. 
Городчик мав лице в будь-яку пору року. Найбільше красувався навесні і влітку. Після весняного квітоцвітіння біля хати оживало чорнобривцями, ружею,  жоржинами,  лілеями, айстрами. Кожна квітка берегла таїну власного життєусміху. 
Городчик щорічно оживав любов'ю мами до кожної рослинки, їхніми невтомними руками й жіночим умінням душею й серцем творити красу. Він був привітним  до кожної рослинки, пишався дивоцвітом і щедро ділився зі всіма, хто сприяв його квітожиттєвості. Галина Корицька. У День матері. 12 травня 2019.