Розділ У.
Недільний ранок уперто напрошувався на гостину.
Запускаючи промінчики-щупальця в кімнату, він безсоромно доторкався до обличчя
дівчини.
– Вихідний, – відчепись, – крізь сон Софійка
відмахувалася від настирливості непроханого. – Маю право на відпочинок.
– Маєш, маєш, – промовила Олена, заглядаючи в кімнату.
Жінка підійшла до вікна й затягнула штору.
– Дивись, щастя не проспи, соню, – пожартувала.
– Я не соня, а Софійка, – розплющуючи очі і смачно
потягуючись, засміялася. – Пропав мій сон.
Раптом вона по-серйозному запитала: «А яким воно буває?
Щастя…»
– Веселкове, – не задумуючись, відповіла жінка. – Здається, твоє надійне, любляче. Знаю Пасічників не однин рік. Такі не зрадять.
