Показ дописів із міткою День матері. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою День матері. Показати всі дописи

неділя, 13 травня 2018 р.

У День Матері...

Сьомий рік пішов, як я перестала бути дитиною... Не один день печуть мене слова, сказані родичкою після того, як найрідніша людина відійшла у вічність: "Кріпися, Галинко, тепер ти вже мама, твоє дитинство закінчилося". Ніяк не збагнеш, не приймеш ці слова, однак, усвідомлюєш, що залишається пам'ять і спокута: недоказала,  недослухала, недовчилася. За все, що маю й чим дорожу, вдячна Богові й Батькам. І коли випадає нагода, стараюся завітати до рідного гніздечка, де опірювалася, де набувала життєвої мудрості. Щирий матусин усміх зігріває з кожного куточка обійстя... А ще до цих пір переслідує мене запах їхнього хліба. Такий  уміли випікати тільки вони... Як відчувала, коли відновили піч, що варто зафіксувати цю магію. Й не гадалося, що то буде востаннє, коли матуся чаклувала над дійством народження хліба...


субота, 9 травня 2015 р.

неділя, 11 травня 2014 р.

Спокута (в День МАТЕРІ)



Мені багато в житті не треба - аби лиш матінка жила. Ріже… Пече... І так буде до кінця твого життя, бо, на жаль, не повернеш. Не повернеш радісні миті спілкування, щирий усміх й тепло ніжного погляду. Не думали, не гадали, що так, підкрадаючись по-злодійськи, зайде в нашу родину смуток. Боролися, вірили, що матуся не заслужили такої кари: все життя віддавали себе колгоспній роботі, городам, людям. А ще молилися й вірили. З вірою, надією, любов'ю прожили все життя. Підкосило, коли померли тато. Та не в їхньому характері було опускати руки, які не знали спочинку. Правда, вже тоді, по-іншому, переосмислювалося прожите… Залишили все… Пішли, посіявши в моєму серці непереборне бажання спокути за недосказане. Пішли, залишивши в моїй душі сум'яття й каяття, що не вберегли, недогледіли… Про невтомність тепер нагадуватимуть вишиті подушечки, серветки, рушники, а ще вишиванка для сина… До останнього буде тягнути на те обійстя, де ступали мамині ноги, де випікався найсмачніший хліб у світі (такий тільки цьотка Марина пекли!), де чорнобривцями був усіяний городчик, де материнською мудрістю віє з кожного закутка. Куди не глянеш - спогад, покута, пам'ять.