У День Матері...

Сьомий рік пішов, як я перестала бути дитиною... Не один день печуть мене слова, сказані родичкою після того, як найрідніша людина відійшла у вічність: "Кріпися, Галинко, тепер ти вже мама, твоє дитинство закінчилося". Ніяк не збагнеш, не приймеш ці слова, однак, усвідомлюєш, що залишається пам'ять і спокута: недоказала,  недослухала, недовчилася. За все, що маю й чим дорожу, вдячна Богові й Батькам. І коли випадає нагода, стараюся завітати до рідного гніздечка, де опірювалася, де набувала життєвої мудрості. Щирий матусин усміх зігріває з кожного куточка обійстя... А ще до цих пір переслідує мене запах їхнього хліба. Такий  уміли випікати тільки вони... Як відчувала, коли відновили піч, що варто зафіксувати цю магію. Й не гадалося, що то буде востаннє, коли матуся чаклувала над дійством народження хліба...