Показ дописів із міткою Свята. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Свята. Показати всі дописи

субота, 1 вересня 2018 р.

Учителька

Учителька сиділа на ослінчику й підпирала старість грушею. Власне, груша була єдиною вірною подругою з тих пір, як вона пустила коріння в цьому селі. Думалося, на рік-два, поки відпрацює за направленням...
Гадалося, та не зналося, що доля підготувала щирий дарунок. І ось уже шостий десяток, як у далекому від батьківської хати краї пролетіли молоді літа, як волосся вкрилося життєвим сріблом, як тільки уві сні бродить лугом і пасе корівку-годувальницю...
Думки неспокійно рояться в голові, однак, передчуття святковості вперто заповзає в душу. Вона вміє очікувати. Роками виглядала чоловіка з Афганістану. Діждалася. А вже третій рік як очікує на повернення онука зі східного пекла. Тривожно.
Перший вересневий день виграє ніжними осінніми барвами. Однак сонце ще вперто припікає, а вірна подруга груша, вже неспроможна подарувати прохолоду. Отак удвох і застигли в очікуванні.
- Добридень, Оксано Петрівно! Стрепенув від роздумів знайомий голосочок.
- І тобі, горличко! Куди несешся,- привітно глянули на дівчину вицвілі волошки, обрамлені теплоусміхом. Такий погляд зігріває кожну родину, бо не одне покоління виростало на уроках добра й мудрості Вчительки. Було по-життєвому. Однак ніхто не тримав серця. Знали, Оксана Петрівна слів на вітер не кидає, а якщо перепадало на горішки,- заслужено!
Марійка Підгайська була пізньою дитиною в родині. Старші порозліталися по світах, а дівчина залишилася біля батька, який уже років десять, як прикутий до ліжка. Вона дівчинкою взяла нелегку ношу на тендітні плечі, коли матір утекла, як тільки батько вкалічів. Оксана Петрівна допомагала по сусідству чим могла. Вони зрослися людськістю. Чужі стали рідними. Правда, кожна по-своєму виколихувала надію на те, щоб поріднитися. І ось сьогодні Марійка сподівалася почерпнути пригорщу новин про най-найлюбішого, який уже третій рік зустрічає сонце надії на сході.
Роки навчили вчительку берегти дитячі серця. Вловивши несміливий усміх дівчини, сказала: "Як завжди, там припікає". Розуміли одна одну з півслова.
Марійка, зашарівшись, простянула букет айстр, улюблені квіти Вчительки,- відповіла: "Знаю. Просив передати. З Днем народин і Першовереснем привітати!"
Марійка помітила, як Учителька стиснула в руці надію: маленький телефон, який був зв'язковим між двома світами.
- Не хвилюйтеся,- він обов'язково вийде на зв'язок. Розраджувала дівчина вчительчину самотність. - А це вам від батька. Зі святами.
Марійка передала згорток, по-святковому перев'язаний жовто-блакитною стрічкою.
Оксана Петрівна, зворушена увагою свого першого учня, розв'язала пакуночок і застигла у здивуванні. На картині побачила віддзеркалення власної долі. Це він, її улюблений непосида, пам'ятав про День народин і вмів дивувати...
Спогади півстолітньою пеленою накрили душу. Перед очима пропливало вчительчине життя, всіяне веселковими кольорами. Загалом, доля дарувала світлі тони, але життєве надвечір'я, яке невідворотно пригинало до землі тягарем утрат, давалося взнаки. Зачастило сумом: відійшов в інші світи Петро, єдина любов; захмарилося над сестрою, яка втопилася в болячках. Уже третій рік, як випрошує в Бога повернення онука з війни.
На мить, відірвавшись від картини, Оксана Петрівна кинула поглядом на дівчину, яка застигла в очікуванні.
- Все буде добре. Вір і надійся на повернення Андрія... Без віри й надії не буде любові,- мовила Вчителька.
Дівчина зашарілася й несміливо, але із впевненістю в голосі відповіла: "Я знаю, моє кохання поверне його додому". Попрощавшись, вона крутнулася на одній нозі, й побігла доганяти втрачений час.
"Гарна буде пара для Андрія. Вміє любити й чекати",- теплоусміхом глянула вслід дівчині.
На деякий час подарована картина знову заполонила все її єство. Сергій, батько Марійки, мав золоті руки. Але це вже аж у класі дев'ятому проявилося, коли він привіз приз із конкурсу. А довгих сім років увесь колектив терпів норов хлопця. Терпіли до тих пір, поки вона не знайшла путь до його душі. Це зовні він був йоршистий, а насправді мав усерозуміюче серце. Виношував мрію стати художником. Мабуть, від прадіда Олексія передалося, який писав образи. Та не було можливості піти в науку. Батько рано помер, а він залишився за старшого... Та й із дружиною не поталанило: повіялася, втекла від каліки...
Отак перебираючи нитки життя Сергія та Марійки, Оксана Петрівна дочекалася першовересневого заходу сонця. Щорічно цей день усміхався айстрами, тривожив душу дзвінками, залишав надію на пам'ять.
- Але чому не телефонує він, єдиний онук (має ще й три онучки: Віру, Надію, Любов)?- не заспокоюється серце. Вони настільки приросли одне до одного, що...
- Бабусю!- дзвінко покотилося від воріт.
Перед Учителькою-бабусею стояв змужнілий красень, білозубо розсіваючи навколо радість. Йому личила військова форма, яка додавала виправки. Він припав на коліно, цілував руки, які не раз пестили його кучеряву голівоньку.
- Андрійчику, ріднеснький, ти якими вітрами, - вмивала сльозами кожне слово. - Війні прийшов кінець? Учителька, цілуючи, пестячи онука, невгамовно випитувала-випитувала.
- А Марійка, айстри? Чому не дав знати?- невгавала. - А не хотів тривожити, не відав, чи доберешся, - сама ж відповідала.
А він мовчав, упиваючись її голосом. Щастя повернення й зустрічі витало навколо них, насідало розпитуваннями, обіймами... Лишень стара груша скоса поглядала на подарунок, який юнак залишив біля її підніжжя.
Оговтавшись, Андрій із рюкзака дістає коралі. Те саме намисто про яке бабуся йому повідала, коли він збирався на схід. Це була родовідна пам'ять, оберіг, який передавався від матері до доньки не одне коліно.
-Звідки?- видихнувши хвилювання, запитала. - Я вже й несподівалася відчути родовідну теплінь.
Андрій розповів, як йому наснилося, що в дуплі старої груші на обійсті його прадідуся, звідки родом бабуся, захований згорток. Він його повинен дістати і привезти в той день, коли вона народилася. А ще він повинен продовжити життя її подрузі...
Оксана Петрівна не йняла віри, слухаючи юнака. Вона боялася признатися, що й до неї приходив віщий сон. Однак не дуже розбиралася у цьому, але глибоко в душі берегла образ молодого дубочка, який їй наснився. Щодня в думках вона його поливала, плекала... А на сьогодні ще й листочки появилися...
Обоє розчулені, вони, перебиваючи одне одного, ділилися пережитим і виболеним. Учителька перебирала кожну намистинку, прикладала до вуст, цілуючи. Здавалося, вона доторкувалася до подиху століть, які берегли всі родовідні таїни. І тепер, віднайшовши загублене, Андрій допоміг повернути до спокою серце бабусі, яке не одне десятиліття плекало надію, що загублений родовідний скарб знайдеться.
- Дякую, Андрієчку, ти подарував мені щастя померти спокійно.
Вицвілі волошки зросилися розчуленістю. Юнак стрепенувся, пропустив повз вуха бабусині слова про смерть і завзято вигукнув: "Жити!" Підскочив, взяв у руку деревце, яке стало свідком їхньої зустрічі, й упевнено сказав: "І воно житиме!"
Тільки тепер Учителька помітила тендітне деревце, яке вичікувало свого місця в родинному спомині. Андрій, перехопивши погляд бабусі сказав: "Груша. Посадимо в садку. На оновлення".
Бабуся-вчителька, опираючись на роки, разом із найдорожчим гостем направилися до оселі. Їм услід дивилася подруга-груша в передчутті власного продовження. Життя...
#Новела #Галина_Корицька. Запоріжжя. 31 серпня 2018 року.

субота, 30 вересня 2017 р.

УЧИТЕЛЬ – то є вічності душа, або роздуми в переддень учительського свята

Жовтневий день  несміливо заглядає у віконце, а разом із ним щирим усміхом входить у кожне серце щемливий спомин про свято Вчителів. Якось млосно стає на душі, бо маю пряме відношення належати до великої вчительської родини. Доленосною стала моя мрія. І вже тридцять років, після закінчення Чернівецького університету, сію розумне, добре, вічне... в Запорізькому краї, в якому, жартуючи, відбуваю своє педзаслання (за розподілом нас приїхало двадцятеро). Але дай, Боже, кожному пройти цей путь так, як пройшла я. Залюбленість у справу завжди давала терпкі плоди із присмаком надій, сподівань, віри. І вже сьогодні, з відстані часу й досвіду, усвідомлюю сущність учительської долі, всіяної роздумами про тих, хто і тобі давав життєві уроки, про тих, хто настановами й підтримкою "робив" із тебе вчителя; про тих, кого поважала, а тепер вони, зворушено й ніжно згадують шкільне життя, сповнене неймовірних життєвих пригод. І пам'ятається тільки світле. Давно повиростали мої учні 4-Є класу, в якому їх було 45?!! Кожен по-своєму вийшов на життєву стежину. Однак вдячна, коли дають про себе знати, коли діляться радощами і смутком, коли співпереживають за долю однокласників. А ще спогадом ятримо душі, згадуючи тих, кого вже нема серед нас... Життя... Вдячна Долі, що кожен виток до професійної зрілості дарував мені знайомство з Особистостями, які ставали друзями й підставляли надійне плече. Вдячна Долі за  випробовування, які сприяли виробленню імунітету до ницості, заздрості, крутійства... Вдячна Долі за батьків (світла їм пам'ять!), які підтримали в життєвому виборі. А ще вдячна тій Першій школі, № 69, яка стала міцним життєм підґрунтям... У переддень свята зичу учительсько-викладацькій родині сонцесяйності, життєдайності, життєлюбства на довгі роки. 


Учителю!
Низький уклін за музику душі Твоєї,
За щирість слів, за круговерть думок,
За поштовх до здійснення моєї мрії,
За неймовірний мудрості урок.

Ввібрала я усі Твої старання,
Через роки несу я Вчителя слова…
Тепер уже відлунює те давнє –
УЧИТЕЛЬ – то є вічності душа. 

Уже осіннім жовтолистом
всміхнулось свято Вчителів,
Наснаги, творчості, здоров’я,
Щоб кожен день святковістю для них зорів!

Галина Корицька

неділя, 2 жовтня 2016 р.

УЧИТЕЛЬ – то є вічності душа...

Учителю!
Низький уклін за музику душі Твоєї,
За щирість слів, за круговерть думок,
За поштовх до здійснення моєї мрії,
За неймовірний мудрості урок.

Ввібрала я усі Твої старання,
Через роки несу я Вчителя слова…
Тепер уже відлунює те давнє –
УЧИТЕЛЬ – то є вічності душа. 

Уже осіннім жовтолистом
всміхнулось свято Вчителів,
Наснаги, творчості, здоров’я,
Щоб кожен день святковістю для них зорів!

Галина Корицька
Курсовий релакс:

четвер, 1 вересня 2016 р.

Першовересень

Перший день осені, ввібравши сонцедайність літа, щедро вітав усіх із початком навчального року. Приніс млосні спогади й у нашу родину. Здається, тільки вчора син отримав Ключ від знань, а вже сьогодні душу тривожать думки про майбутнє... Проте ніякої осінньої задуми!  Життєствердження, здійснення мрій під мирним небом!

Першовересень у Січовому колегіумі "Одинадцятикласники".

Світлини на спогад

субота, 27 серпня 2016 р.

Перша Пречиста жито засіває...

Останній календарний місяць літа завершується одним з найпошанованіших християнських празників — Успінням Пресвятої Богородиці — 28 серпня. Проте в народі його знають насамперед як перша Пречиста. До Успіння годилося закінчити всі найосновніші польові роботи. Якщо з якихось причин хтось не встиг цього зробити, організовувалися громадські толоки.Більше...


(Автор світлини Г.Корицька: "Калина з батьківського обійстя")

неділя, 4 січня 2015 р.

Святвечір на Запоріжжі



субота, 3 січня 2015 р.

пʼятниця, 7 лютого 2014 р.

Ювілей у 69, або про школу, яка дала мені крила...


Як тільки вересень, ми, учителі української, слухачі курсів ПК, - в ЗОШ № 69. Початок навчального року, - це завжди клопітно. Проте не для педколективу шістдесят дев'ятої: є кого показати, є чим поділитися. Й роблять вони це щедро, відверто. Щирість душі притаманна всім: від директора, невтомної Борисенко Л.М., - до учнів. І так щораз. Не повторюючись, креативом наповнюється наша зустріч. Тут працюють професіонали. Але сьогодні розмова не про буденність учительського життя, а про свято, яке збере всіх, хто може розділити радість зустрічі. Запрошено й мене. Вдячна, бо завжди з трепетом повертаюся до стін, які обігріли, молоду, недосвідчену, якою прийшла в школу після закінчення Чернівецького університету. Обігріли й подарували крила творчості: тут народжувалися мої посібники, тут "зіграла" свою неперевершену роль Проні Прокопівни, тут відбувалося духовне становлення... А ще працювали ті, до кого тягнувся, на кого рівнявся... (як не згадати Антипенко М.І., тодішнього директора; Гулько Н.О., Алєщенко Н.С., Іванчук Л.В ..., - кланяюся всім!). І сьогодні, в передчутті свята вітаю всіх, даруючи рядки вдячності за щасливий професійний старт.
Школі, яка дала мені професійні крила, в день 40-річчя
Вже 40 років ти стоїш -
красива, горда, галаслива.
Життям вібрує кожна мить,
даруючи наснагу й крила.

Моя тут воля гартувалась,
учителем ставала я.
І творчо жила, розвивалась,
міцніла вся моя хода.

Через роки, уже не раз
сюди я знову повертаюсь.
І відчуття таке завжди,
що я до рідного торкаюсь.

Хай не міліє джерело
творіння творчого й запалу.
Щоб ще не раз, в цих стінах нас
тепло від зустрічі зібрало.

Зростай у радості й добрі,
знанням вгамовуючи спрагу.
І кожен день, і кожну мить
здіймайся ввись усім на славу. 



четвер, 12 грудня 2013 р.

Їду, їду Калиту кусати... (або святкують Андрія)

Уважають, що карнавал зимових свят починається з Андрія, або як його іще називають у народі - Калита. Відбувається воно в ніч з 12 на 13 грудня за новим стилем і приносить комусь багато радості, комусь — кохання, іншим — шкоду й збитки...


четвер, 21 листопада 2013 р.

Михайло на білому коні приїхав

День святого Михайла, або Собор святого архистратига Михаїла, відзначають 21 листопада. Починаючи від Мономаховичів (1125), київські князі вважали Михаїла своїм патроном, зображали його на стародавніх гербах Києва. Символ Михаїла присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах. Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами. 21 листопада часто випадає перший сніг, тому й прикмета: “Михайло на білому коні приїхав”.
Детальніше про свято...

пʼятниця, 8 листопада 2013 р.

8 листопада - Святого Дмитра


День святого Великомученика Дмитрія (в народі "святого Дмитра" чи "Дмитра")   відзначають восьмого листопада.  
Димитрій одержав християнське виховання. Повнолітнім його призначають на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Та замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі та викорінювати поганські звичаї. Геройську віру св. Димитрія прославив Господь різними чудами після його смерті та нетлінністю тіла й мироточивістю, яка зціляла недужих. Свято встановлено на честь Дмитра Солунського, який за християнську віру 8 листопада 306 року був пронизаний списами римських воїнів. 

неділя, 6 жовтня 2013 р.

четвер, 3 жовтня 2013 р.

З Днем учителя!

конкурс сайтов


Учитель не вибудовує карєри. Він приходить до школи вчителем, і ховають його в тому ж званні, хіба що додаючи слово «пенсіонер». Він артист, але глядачі йому не аплодують. Він скульптор, але його витворів ніхто не бачить. Він лікар, але пацієнти не тільки не дякують йому за лікування, а й далеко не завжди хочуть лікуватися. Де ж учителю взяти сил для щоденного натхнення? (С. Соловейчик).
PS. Зробімо все можливе (й неможливе!), щоб підтримати Вчителя,  щоб він мав бажання вчити творити й творив сам.

День міст

конкурс сайтов


5 жовтня Запоріжжя й Чернівці святкують 

Сталося так, що Доля закинула мене в Запорізький край після закінчення Чернівецького державного університету. Роки пробігли, а ностальгія за рідним залишиться на все життя. Щось символічне  для мене є в тому, що свій день  міста святкуватимуть і Чернівці. Отак і зіллються  два свята в моїй душі. Дай, Боже, мешканцям цих неймовірно красивих і славетних міст, з роси й води! 
А для настрою й пізнання запрошую...