понеділок, 7 січня 2019 р.

Святвечірня оповідка


Святвечір, накинувши на плечі святковість, взувши чоботи зацікавленості, помандрував Україною, щоб дізнатися, які мрії має люд український. Що не вікно, то ялинка виграє сподіваннями на щедрий і щасливий вік; що не оселя, то родина зібралася за столом, гомонить, дітьми-онуками тішиться; що не поселення, то колядками обдаровують його. Й усі такі доброзичливі, щирі... Найбільше йому сподобалося зі східного краю: земля затягує зранене тіло, птахи повертаються до зруйнованих гнізд, а разом із ними й надії на мир і спокій... А на столах "калачі з ярої пшениці...". Віриться...
… Дивина. В який куточок не загляне Святвечір, дванадцятьма стравами смакують. Узвар править гостиною. Кутя, приправлена медом, маком, горішками, пишається ситністю й упевненістю, що так і буде цьогорічно. Неймовірною вишуканістю хизується борщ, бо не кожна страва має вушка, а його саме на Святвечір доповнюють таким аксесуаром! Це такий собі борщик з грибами на грибах та ще й у "вушках"* з ними. Смаковито! А грибна юшка?! Вона окремішно виділяється з-поміж інших страв. Аякже. Знає собі ціну й хоч би в такий вечір, але все ж таки подружиться з білим. Що не страва, то дивовижа. Вареники вражають, дивують різносмаком! Такий собі святвечірній вареникобал! Знайшла собі пару й капуста. Без гороху в таке свято - ніяк. Кожна господиня парує з надією на достаток у хаті. Крім того капуста всюди свого носа встромить: і у вареники, й в голубці. Не пасе задніх і риба. Без неї Свята Вечеря- не вечеря!
Обійшовши володіння й переконавшись, що люд український живе надією, має непохитну віру та всепоглинаючу любов, Святвечір упевнено вийшов назустріч Різдву. Різдвяні дзвони лунали колядками-провісниками здоров'я, миру, статку. Сподівання.
#Оповідка #Галина_Корицька. Запоріжжя. 6 січня 2019 року.

Зшиток із замальовок традиційності...


Сторінка перша: святвечірня дорога в рідні місця
Смеркало. Хоч уже повернуло на літо, однак, дня було на заячий скік. Мороз пощипував, а сніжинки, які пускалися в хоровод, виводили тільки їм зрозумілі па... Не вспіла на автобус, тому довелося ловити авто, яке заблукало у сніговій круговерті, однак, не втрачало надії догодити хазяїну, який уперто не зраджував йому рокАми. Трясло по мерзлому груддю, яке перетворило дорогу на вибоїни спогадів. Водій виявився небагатослівним, тому ніщо не заважало перегортати в пам'яті сторінки споминів та визбирувати зернята минулого.
Найперше, що виринуло з дитячих років, ялинка. Батько, вибираючи красуню, вкладали філософське осмислення її присутності до Йвана (аж до 20 січня!). Це була програма, виписана національною звичаєвістю. Чи вспію цьогоріч, щоб "павучками", горішками, цукерками обдарувати? Із тривогою глянула на годинник.
- Устигнемо, - обізвався мовчкуватий. - Уже рукою подати.
Фари розсікали надвечір'я. По обидва боки дороги виднілося поле, засипане снігом і людськими сподіваннями. А перед очима всміхнулося снопиком-бабою, який обов'язково прикрашали стрічками, а на Старий Новий рік, обмолочений братовою рукою, розсівалося по світу: "Сійся-родися...".
- Будемо з урожаєм цьогоріч, - уловивши мою задуму, - хазяйновито промовив мовчкуватий. - Щедрий сніг збереже озиму. Скупість осені відплатиться сторицею тому, хто леліє землю-матінку...
До годувальниці в нашій родині ставилися з пошаною. Хліборобською долею поєднані роди, з діда-прадіда підживлювали її любов'ю й надіями...
Віхола вщухла. Втомилася набридати зіркам, які вперто пробивалися крізь сніговій. Потеплішало спокоєм, коли завиднілися ліхтарики обабіч дороги.
- Святвечір до рук проситься, - повеселіла щедра на мудрість мовчкуватість. - Світла, миру й божої благодаті на весь вік. Успіли. І так уже тридцять другий рік...
Попрощалися. Й не думалося, що така цифра колись відкриє всі закутки споминів. Однак, то вже буде інша сторінка, щедро виписана минулим і вірою у прийдешність. Минулість.
Сторінка друга: Святвечір
Успіла. Місяць увімкнув прихильність і щедро освітлював стежину, розчищену від снігу. Батько постаралися. Очікують... Святвечір упевнено присів на підвіконня. Споглядав за таїнством, яке відбувалося за вікном, щедро мережаним морозом.
На порозі зіткнулася з батьком, який із повними відрами по-молодецьки нісся до хліва.
- З приїздом, доню. Дібралася.
Защеміло.
- Ялинка, павучки, їжачки, горішки очікують на твою участь. Але найбільша радість буде для мами. Всі жданики поїла...
Мить, і я вже обцілована материнським очікуванням.
У передчутті свята на столі застигли кутя й узвар. Кинула оком на ялинку, яка виблискувала дощиком-павутинками. Декілька порухів - і знайшли своє місце на ній павучки, їжачки, горішки. Згадалося, як у дитинстві, саме на Гната, 2 січня, відбувалося дійство виготовлення ялинкових прикрас. Особливо чарували павучки, які вигравали святковістю.
- Пора й бабу наряджати, - навернув до дійсності голос матусі.
- О, й тут мене дочекалися,- радісно вигукнула і взялася до роботи. Через певен час у куток присіла баба, яка гостюватиме з нами до Василя.
- Віншую вас щастям, здоров'ям, із цими святами. Дай, Боже, в щасті, здоров'ї їх одпровадити й нових дочекатися: від Богоявлення до Воскресіння, від Воскресіння до Вознесіння, від Вознесіння до Введення... Рік по рокові прожити, добра, щастя, радості нажити. Христос ся рождає, - програмувався рік у батьковому вінчуванню. Опісля в'язочку сіна розістлано під столом.
- Зоря зійшла, худобу обійшов, пора й нам до молитви.
Розпочинали з куті, яка смакувала надіями на щасливий прийдешній рік: пшеницею, медом, маком, горіхами. Відчували задоволення й від борщу із "вушками", які додавали страві запаху лісу, бо гриби збиралися власноруч. Власне грибна страва готувалася окремішно й була продовженням святвечірньої трапези. Опісля подавалося й інше частування: рибу, голубці, капусту з горохом, вареники... Дванадцятьма стравами насолоджувалося. Вечеря тривала недовго, бо готувалися до церкви, завершували передріздвяні справи. А ще, коли були живі бабуся й дідусь, то обов'язково провідували їх. Однак, то вже буде інша сторінка, виписана дитячими спогадами. Святвечірність.
Сторінка третя: святвечірня подорож у дитинство
Уже не вспіти. Тільки спогадами протоптуєш стежку у святвечірній дивосвіт, де ще в родинному колі смакується бабусиною кутею, спиться на "дідові" від дідуся, колядується...
Незважаючи на січневе покусування морозу, спішимо на святвечірню гостину до найрідніших. Із кожного куточка села збігаються діти й онуки, й це є найбільшим щастям як для дорослих, так і для малечі. Розпочнуться передріздвяні дива, які грітимуть споминами не один рік.
Як тільки всі сходилися, то бралися за дідуха, який, прикрашений сподіваннями на щедрий урожай, надіями на здоров'я й добробут у родині, вмощували на покуті. "Дідух до хати - біда з хати; дід на долівку - здоров'я довіку", - приповідали дідусь Микола і вносили до хати діда. О, то було одне із найулюбленіших обрядодійств! Підлога, застелена соломою, ставала дитячим мікросвітом спілкування й забав. Дівчатка, зібравшись купочкою, ділилися потаємним, а хлопчаки наввипередки завзято доводили власну вправність у дружніх поєдинках.
Повечерявши, наслухавшись розповідей дідуся про сибірИ та неодмінно "накрижувавшись" і награвшись до солодкої знемоги, дітлашня засинала "на дідові" під колядки, які щедро виливалися з людських доль: "Устань, господарю, та й виходи з хати...".
Однак, то вже буде сторінка, наповнена різдвяною настроєвістю. Минулість.
Замальовки з традицій. Галина Корицька. 4 січня 2019 року.
"Крижування" - ритмічна руханка на лавці, під час якої треба було міцно триматися руками одне одного, а ноги схрещувати під лавкою.