неділя, 19 травня 2019 р.

Їхала на рік, залишилася на роки

У 80-х роках, сідаючи в потяг, який прямував на Запоріжжя, вірила, що на рік-два, відпрацюю, а там і повернуся в Скоморохи. Після закінчення Чернівецького університету випуск 1987-го спіткала новина, яка змінила  життя багатьом із нас: направляють на роботу в Запорізький край... То вже історія, яка закарбувалася в пам*яті приїздом в індустріальне місто, яке зустріло нас спекотнею й димами; захопило величчю Хортиці,  Дніпрогесу ("там, де Дніпро шумить і лине", - згадалося зі шкільної літератури), митарством у пошуках житла... Історія, яка буде мати продовження в художньому слові, бо про це варто написати! Це буде потім. А сьогодні я вдячна долі за Долю жити, творити у цьому місті, милуватися ним, спілкуватися з однодумцями... А ще для мене Доля "добрая була", бо дарувала щастя зустрічі з людьми, які підставляли плече й мудрим словом допомагали виживати за тисячу кілометрів від рідних... Сьогодні я схиляю голову перед світлою пам*яттю батьків і вдячна за їхню мудрість, розуміння. Слова вдячності висловлюю своїм чоловікам, Віктору й Олексію, які щоденно (та й щонічно?!) ділили зі мною мої науково-методичні муки, а тепер ще й художні (перші мої рецензенти). Сподіваюся, що слова вдячності долинуть і до моїх колег, які сприяли становленню: від учителя до методиста, науковця. Лукавити не буду. Як і кожен із нас, є певні амбіції. Не раз на різних рівнях отримувала певні відзнаки, нагороди. Однак нагородження орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм»  ІІІ ступеня Запорізької обласної ради  став приємною несподіванкою до 80-річчя від Дня народження Інституту.