субота, 30 вересня 2017 р.

УЧИТЕЛЬ – то є вічності душа, або роздуми в переддень учительського свята

Жовтневий день  несміливо заглядає у віконце, а разом із ним щирим усміхом входить у кожне серце щемливий спомин про свято Вчителів. Якось млосно стає на душі, бо маю пряме відношення належати до великої вчительської родини. Доленосною стала моя мрія. І вже тридцять років, після закінчення Чернівецького університету, сію розумне, добре, вічне... в Запорізькому краї, в якому, жартуючи, відбуваю своє педзаслання (за розподілом нас приїхало двадцятеро). Але дай, Боже, кожному пройти цей путь так, як пройшла я. Залюбленість у справу завжди давала терпкі плоди із присмаком надій, сподівань, віри. І вже сьогодні, з відстані часу й досвіду, усвідомлюю сущність учительської долі, всіяної роздумами про тих, хто і тобі давав життєві уроки, про тих, хто настановами й підтримкою "робив" із тебе вчителя; про тих, кого поважала, а тепер вони, зворушено й ніжно згадують шкільне життя, сповнене неймовірних життєвих пригод. І пам'ятається тільки світле. Давно повиростали мої учні 4-Є класу, в якому їх було 45?!! Кожен по-своєму вийшов на життєву стежину. Однак вдячна, коли дають про себе знати, коли діляться радощами і смутком, коли співпереживають за долю однокласників. А ще спогадом ятримо душі, згадуючи тих, кого вже нема серед нас... Життя... Вдячна Долі, що кожен виток до професійної зрілості дарував мені знайомство з Особистостями, які ставали друзями й підставляли надійне плече. Вдячна Долі за  випробовування, які сприяли виробленню імунітету до ницості, заздрості, крутійства... Вдячна Долі за батьків (світла їм пам'ять!), які підтримали в життєвому виборі. А ще вдячна тій Першій школі, № 69, яка стала міцним життєм підґрунтям... У переддень свята зичу учительсько-викладацькій родині сонцесяйності, життєдайності, життєлюбства на довгі роки. 


Учителю!
Низький уклін за музику душі Твоєї,
За щирість слів, за круговерть думок,
За поштовх до здійснення моєї мрії,
За неймовірний мудрості урок.

Ввібрала я усі Твої старання,
Через роки несу я Вчителя слова…
Тепер уже відлунює те давнє –
УЧИТЕЛЬ – то є вічності душа. 

Уже осіннім жовтолистом
всміхнулось свято Вчителів,
Наснаги, творчості, здоров’я,
Щоб кожен день святковістю для них зорів!

Галина Корицька

Витоки: 30 вересня – День ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ


На Русі здавна шанували римських мучениць Віру, Надію, Любов та матір їх Софію. Вважається, що молитви до них допоможуть позбутися від хвороб суглобів і жіночих недуг. Простий народ дуже любив святкувати день пам'яті цих святих і називав його всесвітніми жіночими іменинами. До сьогоднішнього дня існує традиція: 30 вересня вітати жінок, які носять імена мучениць. Віра, Надія і Любов народилися й жили в Італії в II столітті. Софія, мати дівчаток, залишилася вдовою, їй довелося виховувати дітей одній. Так як вона була переконаною християнкою, то дала дочкам імена, що відповідають трьом основним християнським чеснотам - вірі, надії, любові. Софія проповідувала свою віру відкрито, незважаючи на те, що в країні йшли гоніння на християн. Про свавільну вдову донесли імператорові Адріану (117-138), і він звелів доставити сім'ю в Рим. Здивований сміливістю юних християн, імператор відіслав їх до однієї язичниці, якій наказав переконати їх відректися від віри. Однак усі доводи й красномовство язичницької наставниці виявилися марними – сестри-християнки не змінили своїх переконань. Тоді їх знову привели до імператора Адріана, який переконував їх принести жертву богині Артеміді. Юні діви (Вірі було дванадцять, Надії - десять і Любові - дев'ять років) залишалися непохитними. Тоді імператор наказав жорстоко катувати їх. Розлючений імператор наказав катувати дітей на очах у матері, свідомо знаючи, що це принесе їй важкі душевні муки.

 Дівчаток били, палили розпеченими прутами, кидали в палаючу смолу, а вони, так само як і їх мати, не відреклися від своєї віри. Дивно, що під час тортур тіла дітей майже не постраждали. Тоді імператор наказав обезголовити мучениць. Святу Софію не піддали тілесним мукам, і цим прирекли її на ще сильніші душевні муки від розлуки з закатованими дітьми.
 Через деякий час імператор дозволив Софії забрати тіла дочок. Вона відвезла їх за місто й поховала. Два дні мати не відходила від могили дітей і на третій день померла. Християни поховали страждальницю поруч з дочками.
 Постраждали вони в 137 році. За великі душевні й тілесні муки, прийняті в ім'я Христа, своїм вчинком стверджуючи, що нестача тілесних сил не перешкоджає прояву сили духу і мужності, Церква зарахувала Софію та її дочок до лику святих.
 З 777 року довгий час мощі святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії зберігалися в Ельзасі, в бенедиктинському абатстві на Ешо (ясеновий острів), недалеко від Страсбурга, куди приходило безліч паломників. Проте через три роки після Французької революції монастирські будівлі були продані з аукціону, мощі святих зникли. У церкві відкрили трактир з винним погребом. У 1822 році він був закритий, і тільки в 1898 році обитель оголосили історичною пам'яткою і почали відновлювати. 
А 3 квітня 1938 католицький єпископ Шарль Руш привіз до Ешо з Риму дві невеликі частки мощей святої Софії, яким до сьогоднішнього дня приїжджають поклонитися віруючі з різних країн.

Народні прикмети
Віра, Надія, Любов та їхня матір Софія. Всесвітнє бабине свято. Всесвітні бабські іменини. Дівоче свято.
Ці святі жінки дуже шануються на Русі. В цей день проводилися дівочі посиденьки. «Себе показати й на інших подивитися».

Говорили: якщо полетять журавлі в цей день, то на Покрову буде мороз, а ні, - то зима буде пізніше. «Колесом дорога»,-  кричали журавлям, тобто повертайтеся.