неділя, 10 травня 2020 р.

До Дня Матері: Сонечко

Воно гріло, але ніколи не пекло. Зрошене нелегкою жіночою долею щоденно викочувалося на роботу. Ніжно запускало промінчики-щупальця в буденність. Пахло вранішнім молочком і затіркою, яку готувало нашвидкуруч. Не затримуючись, котилося на колгоспні лани, де рядочок за рядочком проріджувало буряки чи жнивувало на безкінечних гонах. Однак давало лад усьому. Відпочивати не вміло... Хіба що подруга хмаринка, здалеку споглядаючи за його буденними клопотами, закривала на деяку мить, даючи перепочити. Так здавалося на перший погляд. Як тільки дощ заганяв до хати, знаходилося тисяча хатніх робіт: вишивалося, милося, чистилося, лущилося, перебиралося... …Переждавши дощ, воно заглядало в городчик, де пахло матіолою, чорнобривцями, полюнією... Із ранньої весни й до пізньої осені пололося, підв'язувалося... Раділо. Воно завжди вміло дивувати: то спомином про молоді роки, то мріями про майбутність дітей-онуків. Любило святковість і довго до неї готувалося. Свіжоспеченим хлібом розносилося по подвір'ю... А потім ще довго смакувалося! Не черствіло, бо вкладалася душа. Сонячна... Закотилося в засвіти... Залишило світлий спомин уже до кінця твоїх днів. Воно світило, обігрівало, пестило. Вимолювало долю. Вимолило... Сонечко... Матуся...
Галина Гузовська-Корицька