Показ дописів із міткою Творчодивосвіт. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Творчодивосвіт. Показати всі дописи

понеділок, 8 липня 2019 р.

Батьківська хата

Вона вдивляється у світи більше півстоліття... Cтоїть на щасливому березі мого буття. Скільки себе пам'ятаю, батьківська хата завжди манила теплом і затишком, щирістю й щедрістю, свіжовипеченим хлібом і гостинністю. Вона святкувала й печалилася, зустрічала і проводжала... 

Чекала... Батьківськими очима виглядала дітей та онуків із далеких доріг. Нечасті, але довготривалі наші гостини сповнювалися приємними клопотами: білилося, фарбувалося, оновлювалося. Аякже! Хата завжди потребує рук! Поки були дужі батьківські, то щоденно навколо неї крутилося, фарбувалося, садилося, косилося... Тепер, раз у рік, однак, протягом півтора місяця, триває процес облагородження. Вона оживає, радіє. Не сама.
Хата любить, щоб у ній святкувалося, сходилося, сміялося, рухалося. Жило...
Як справжня жінка, вона з ранньої весни й до пізньої осені потопала в пахощах нарцисів, ясику, півонії, ружі, чорнобривців, матіоли, які росли в городчику. Матусин квітодивоцвіт милував її своїм різноцвіттям, додавав жіночності. То було за мами. Сьогодні городчик сам собі дає раду й тішить невибагливим цвітом...
Нічого від її погляду не сховається. На чотири сторони світу визирає цікавістю й радіє сусідству. Навесні вдягає білосніжні вишнево-яблуневі шати, а влітку щедриться їхніми плодами. Не раз у вишняку винаймає гніздо соловейко і спозаранку вмикає тьохкання.
Одягнувши калинове намисто, красується на обійсті життєдайна її подруга - криниця, яка більше століття втамовує спрагу джерельною свіжістю, живить все навколо. Чорнушка, яка не один рік тішила молочком, після пасовища йшла до водопою. А качки, гуси! Вони мали за надійного друга Потічок, в якому не раз лапи мили.
Уживалися біля хати всі: кури, коти, горобці, ластівки, їжаки. Пам'ятаю, як батько, годуючи птахів, приказували: "Жменя зерна задовільнить не один пташиний апетит!" І горобці знали своє місце! Почекавши, коли кури вдосталь поклюють, зачищали територію, підбираючи зернятко за зернятком.
З нею зріднилися всі. Просьо - гроза для мишей, надійно ніс службу не один рік, а за це отримував шматочок хліба, бо на думку господаря, ми їмо "котиків хліб". Частенько на молочко забігали їжаки, і вже Проськові доводилося з ними ділитися... Ніхто не був обділений увагою! То було за батька.
Зжилися з нею й ми. Немає і дня, щоб не думалося, не згадувалося. Вона приходить у сни; вимальовується радісними й сумними споминами.
І чим мудрішими стають твої роки, то все більше відчуваєш те щастя, в якому ти купалася в батьківській хаті за їхнього життя; усвідомлюєш той невідворотний процес утрати, без них.
Однак залишилася хата, яка з надією виглядає у світи: "Приїдуть?!"

середа, 3 липня 2019 р.

Косар (У)

Світлину взято з інтернету

Спозаранку соловейко витьохкував. Він так завзято взявся за своє, що Мізинчику було не до сну. До того ж уключив свій гучномовець і півень. Це був сигнал до початку робочого дня. До них підключився й дятел, який час від часу вистукував на старій груші власний ритм. До кімнати заглянув дідусь. Він обережно, навшпиньках, підійшов до ліжка й усміхаючись у вуса, промовив: «Годі боки відлежувати, пора за косу братися». Богдан ледь стримував сміх. Йому подобалося, коли дідусь, не дочекавшись відповіді, присідав на краю ліжка й починав розповідати історію. В основному то були спогади дитинства, коли його батько Іван призвичаював до чоловічої роботи. Він добре засвоїв девіз життя: «Щоб у хаті хліб мати, треба спозаранку дбати». Продовження...

вівторок, 2 липня 2019 р.

Володька (ІУ)

Світлину взято з інтернету

Зозуля прилетіла. Як сніг на голову. Ні-ні. Для Володі – це найбажаніший день у році. Він знав, що обов’язково приїде мама. Не переймався, що бабуся називала маму «зозулею». Мала на те право. Невістка після смерті Миколи ніби не своя стала: то сміється без причини, а то заб’ється в куток і плаче, плаче. Депресія! На той час у село приїхали іспанці будувати комплекс. Шукали кухарку. Після закінчення кулінарного технікуму Валентину направили в Журавлине. Познайомилася з Миколою, батьком Володі. За рік і весілля справили. Якби не Чорнобиль?! Не по одному життю пройшовся. Зразу якось не відчувалося. А потім із кожним роком усе більше давалися взнаки болячки. Грошей на лікування не вистачало. Валентина крутилася, як муха в окропі, зранку до вечора бігаючи по роботах. Однак і цього було замало. Порадили поїхати за кордон. То був вихід, коли можна було за два-три місяці заробити, щоб хоч якось звести кінці з кінцями. Де був раз, там і десятий. Грошей заробила, однак, а чоловіка так і не врятувала. До того ще й у селі подейкують, що й Володька нерідний Миколі. Та чи варто лізти в душу? Натерпілася. Продовження...

пʼятниця, 28 червня 2019 р.

Примирення (ІІІ)

Світлину взято з інтернету
Богдан розплющив очі. Вранішні сонячні промені нав’язливо пробивалися крізь жалюзі. Бабуся мала рацію, коли просила маму не чіпати штори, які надійно захищали від сонця. Не послухала, бо захотіла створити комфорт для батьків, оскільки ті навідріз відмовилися переїжджати до міста. Та як залишити нагріте родинне гніздо, з якого вилітало у світи не одне покоління? І Михайло поруч. Защеміло. Навряд чи цьогоріч доведеться піти з дядьком на рибалку. Продовження

неділя, 23 червня 2019 р.

Мізинчик (ІІ)

Богдан був п'ятим пагінцем великої дружної родини. Щорічно його відправляли на село. То було найбільшим щастям вирватися на волю, пізнавати світ, купатися в любові дідуся й бабусі, які здували з нього пилинки, цілими днями проводити час на подвір'ї в компанії Проська й Вірного. Над ним тряслися, як над збитим яйцем, догоджали млинцями зі сметанкою, якою щедро ділилася Чорнушка. Знала за що! Він щодня добросовісно, незважаючи на ранню пору, разом із дідусем випасав її, напував. Одним словом - пастушок. За працю йому воздавалося молоком і вершками. Не раз бабусі доводилося витирати "вуса", які свідчили, що він знімав пробу з вечірнього молочка. Радість приносило спілкування з рідними. Дивувався, як дідусь може знати відповіді на всі його "чомучки", а бабуся задовільняти гастрономічні забаганки? Міркуючи по-дитячому, дійшов висновку, оскільки він єдиний чорнобривець у букеті ромашок (підслухав розмову сестер), то має право на таку увагу. Правда, він не зловживав своїм становищем, поводив себе чемно, заробляючи бонуси за свою вихованість. Більше...

У літо (І)


Світлину взято з інтернету
Канікули! Богдан кинув рюкзак на заднє сидіння й сам зручно вмостився у старенькому "фольксвагені". Дорога неблизька, однак, бажана. Скільки себе пам'ятає, як тільки весна наповнюється п'янкими запахами, його відправляють "на вакації" в село до дідуся й бабусі.
- Синочку, ти вже у мріях, - відволік від спогадів голос матері.
- Ні, матусю, я на сьомому небі від щастя, - згадав улюблений вислів бабусі Софії.
Як тільки автомобіль зупинявся, він біг назустріч рідним. Бабуся, міцно пригортаючи мізинчика, щораз шептала йому про це щастя. Він його за руку не тримав, а небо бачив над ними голубе-голубе. Може за хмарами там є ще декілька його невидимих шарів?
- Ну, що, Мізинчику, в путь? - стрепенув від роздумів голос батька.

- У путь! - ствердно вигукнув і прив'язав пасок безпеки. Богдан старший привчив до порядку. "Здоров'я - найдорожчий скарб. Безпека на дорозі - запорука його збереження", - запам'ятав батькову науку. Більше...

середа, 5 червня 2019 р.

Ясик

Оксана перегорнула останню сторінку чужої долі й застигла в задумі. За вікном тарабанив дощ. На одній ноті вибивав по струнах душі. Крізь його монотонність у відчинену кватирку заповзав запах жасмину й розтікався по кімнаті. Глянувши у вікно, вмите дощовою щирістю, вона всміхнулася кущу ясику, який цьогоріч укрився квітами рясно-рясно. Суцвіття, омиті дощем, п'янили, добавляли трепетності після прочитаної книги. Оксана, перебуваючи під враженням, почала розплутувати клубок спогадів. Багато схожого було в неї з героїнею роману. Дві долі, щиро зрошені вірою, надією й любов'ю. А знайшла ж щастя Ксенія! Дочекалася коханого з чужого Афганістану, виболіла болями, ощасливила синами. Між ними були десятиліття, які стали межею між двома світами. Далекий у 80-тих і теперішній…
Дощ, наситившись набридливою щирістю (із-за нього не було бажання виходити на вулицю), нарешті почав затихати. Однак Оксана раділа такій погоді, бо нарешті змогла дочитати книгу. Післядощове надвечір'я, окутане запахом ясику, заглянуло на гостину. Світло не вмикала, а вкутавшись у плед, застигла в задумі, прокручуючи стрічку долі Ксенії. Стільки схожого між їхніми родинами, хоча живуть у різних сторонах України.

неділя, 12 травня 2019 р.

Матусин городчик

Він жив своїм розміреним весняним життям. Притягувала його звичаєвість... З року в рік ряснів весняним різнобарв'ям. 
Полюнія (півони) рожево-білими голівоньками визирала із-за куща ясику (жасмину). Коли вона квітла, то її млосно-солодкий запах п'янив усе довкола. Особливо було відчутно після дощу. Щедро вмита, насичувала неймовірним запахом усе подвір'я. 
Неподалік веселково вигравало косатанє (півники). Здавалося, що їхні мечоподібні листки тримали в полі зору кожну квіточку, яка щедрилася жовтогарячою чи фіолетово-голубою гамою. Вони не відзначалися  п'янкістю, однак, знали собі ціну. Невибагливі до місця проживання, мирно сусідили зі всіма, міцно чіпляючись кореневищем за життя. Своєю живучістю щедро ділилися з людиною, яка вміло використовувала в народній медицині. 
По сусідству білопелюстково милували око часнички (нарциси). Вони гордо вглядалися в життєвість білосніжною ніжністю з неймовірними помаранчево-жовтими грамофончиками. Пам'ятали мої першокроки, які я зробила саме до цієї квітки. Так часничок став свідком родинної радості: дитина пішла.

Особливо матуся очікували на сердушку (дицентра). Десятки сердечок, прив'язані природою до гілки, створювали неймовірний дивосерцеграй. Подобалося дивитися, коли їх підхоплював вітер і ніжно-ніжно колисав.
Це був весняний матусин квітодивоцвіт. 
Городчик мав лице в будь-яку пору року. Найбільше красувався навесні і влітку. Після весняного квітоцвітіння біля хати оживало чорнобривцями, ружею,  жоржинами,  лілеями, айстрами. Кожна квітка берегла таїну власного життєусміху. 
Городчик щорічно оживав любов'ю мами до кожної рослинки, їхніми невтомними руками й жіночим умінням душею й серцем творити красу. Він був привітним  до кожної рослинки, пишався дивоцвітом і щедро ділився зі всіма, хто сприяв його квітожиттєвості. Галина Корицька. У День матері. 12 травня 2019.

вівторок, 30 квітня 2019 р.

Гувернантка


Світлину взято з мережі:https://cutt.ly/RtqAlK
Поїзд нісся в Європу. За вікном залишалося життя, сповнене відчаю і тривоги. Очі були на мокрому місці. Точило сумління. Може ще варто повернутися, щоб потім не шкодувати? Остання зупинка перед закордонням. Оксана кинула на ваги долі власне життя. Інтернатка. Її ніхто й нічого не тримало, окрім бажання дізнатися правду і знайти...
Пам’ятає те світло, в якому купалася маленькою. У сни приходить минуле з міцними батьковими руками. Він пригортає до серця, вдихає запах доньчиного волосся, яке пахне любистком. Здається, час зупинився, а стукіт серця схвильовано відлічує хвилини прощання.  Оксаночка, саме так її називав татусь, і гадки не мала, що то був їх останній дотик до щастя. Прощальне погладжування голівки й оте обнадійливе: «Я ненадовго, доню. Підзбираю грошенят, щоб матусі допомогти, й повернусь. Ти рости розумничкою-помічницею»...

неділя, 31 березня 2019 р.

Софійка


Вона вмивалася розпачем. За слізьми не бачила білого світу. Треба було рятувати тітку Надію, яка колись і їй подарувала надію на щасливе дитинство. Після смерті матері батько привів чужу жінку в хату, мачуху. Однак вона зуміла знайти стежинку до серця відлюдькуватої, замкненої в собі рудоволоски. Пам'ятає, як тато вимолював прощення в матері, прикутої до ліжка, за те, що не вберіг своє щастя, що не зміг стати перешкодою на шляху страшної недуги. Не вберіг свою Віру. А тепер і над Надією нависло надлюдське випробовування. Діагноз, кинутий лікарем, вибивав землю з-під ніг. "А може помилка? Буває ж таке, що помиляються?" - тішила себе сподіваннями Софійка. В голові роєм роїлося. Вервечка думок калейдоскопічно змінювалася, але безвихідь заганяла у глухий кут. "Шукати захмарну для їхньої родини суму на лікування - марна трата часу. Вже і так у боргах, як у шовках, поки встановлювали діагноз. Батьки пенсіонери, вона студентка. Кину навчання, поїду за кордон. Кажуть, можна заробити. Але хвороба не буде чекати?", - міркувала дівчина.
Продовження...

"Зимовий" "Ковток життя"- 2019

Вдячна Тетяні  Виговській за можливість відтворити святвечірнє й "Синичку". Більше в "Камертоні філолога" на сторінці "Мій творчий дивосвіт"

субота, 16 березня 2019 р.

Журавка (Фермерка)

Взято з інтернету

Вона журавкою ходила по полю, милувалася зеленим килимом озимини. Легенький вітерець по-весняному ніжно пестив її тіло. Щемливим спомином заглядав в усі закутки душі, настирливо заставляючи збирати докупи розсипані намистинки жіночої долі. Обабіч поля виднівся колодязь, по-хазяйськи обрамлений цямринням. Біля нього застиг на варті журавель, який сусідив із кущем калини. Батько розказував, що вдарило джерело несподівано, вирвалося з глибин навесні в сорок п'ятому, коли дідусь повернувся з війни. Забило життям і відродженням. Рік розміновували поле, зачищали. Посадив дідусь калину, облагородив. А на полі засіяв овес, "щоб сходився додому рід увесь", - згадувала, як батько з надією приказував. Правда, не вдалося всім зібратися після лихоліть, але саме тут вона зустріла долю й із надією виглядає з далеких доріг дітей, які випурхнули з родинного гнізда в самостійний життєвий політ. 
Продовження

понеділок, 7 січня 2019 р.

Святвечірня оповідка


Святвечір, накинувши на плечі святковість, взувши чоботи зацікавленості, помандрував Україною, щоб дізнатися, які мрії має люд український. Що не вікно, то ялинка виграє сподіваннями на щедрий і щасливий вік; що не оселя, то родина зібралася за столом, гомонить, дітьми-онуками тішиться; що не поселення, то колядками обдаровують його. Й усі такі доброзичливі, щирі... Найбільше йому сподобалося зі східного краю: земля затягує зранене тіло, птахи повертаються до зруйнованих гнізд, а разом із ними й надії на мир і спокій... А на столах "калачі з ярої пшениці...". Віриться...
… Дивина. В який куточок не загляне Святвечір, дванадцятьма стравами смакують. Узвар править гостиною. Кутя, приправлена медом, маком, горішками, пишається ситністю й упевненістю, що так і буде цьогорічно. Неймовірною вишуканістю хизується борщ, бо не кожна страва має вушка, а його саме на Святвечір доповнюють таким аксесуаром! Це такий собі борщик з грибами на грибах та ще й у "вушках"* з ними. Смаковито! А грибна юшка?! Вона окремішно виділяється з-поміж інших страв. Аякже. Знає собі ціну й хоч би в такий вечір, але все ж таки подружиться з білим. Що не страва, то дивовижа. Вареники вражають, дивують різносмаком! Такий собі святвечірній вареникобал! Знайшла собі пару й капуста. Без гороху в таке свято - ніяк. Кожна господиня парує з надією на достаток у хаті. Крім того капуста всюди свого носа встромить: і у вареники, й в голубці. Не пасе задніх і риба. Без неї Свята Вечеря- не вечеря!
Обійшовши володіння й переконавшись, що люд український живе надією, має непохитну віру та всепоглинаючу любов, Святвечір упевнено вийшов назустріч Різдву. Різдвяні дзвони лунали колядками-провісниками здоров'я, миру, статку. Сподівання.
#Оповідка #Галина_Корицька. Запоріжжя. 6 січня 2019 року.

Зшиток із замальовок традиційності...


Сторінка перша: святвечірня дорога в рідні місця
Смеркало. Хоч уже повернуло на літо, однак, дня було на заячий скік. Мороз пощипував, а сніжинки, які пускалися в хоровод, виводили тільки їм зрозумілі па... Не вспіла на автобус, тому довелося ловити авто, яке заблукало у сніговій круговерті, однак, не втрачало надії догодити хазяїну, який уперто не зраджував йому рокАми. Трясло по мерзлому груддю, яке перетворило дорогу на вибоїни спогадів. Водій виявився небагатослівним, тому ніщо не заважало перегортати в пам'яті сторінки споминів та визбирувати зернята минулого.
Найперше, що виринуло з дитячих років, ялинка. Батько, вибираючи красуню, вкладали філософське осмислення її присутності до Йвана (аж до 20 січня!). Це була програма, виписана національною звичаєвістю. Чи вспію цьогоріч, щоб "павучками", горішками, цукерками обдарувати? Із тривогою глянула на годинник.
- Устигнемо, - обізвався мовчкуватий. - Уже рукою подати.
Фари розсікали надвечір'я. По обидва боки дороги виднілося поле, засипане снігом і людськими сподіваннями. А перед очима всміхнулося снопиком-бабою, який обов'язково прикрашали стрічками, а на Старий Новий рік, обмолочений братовою рукою, розсівалося по світу: "Сійся-родися...".
- Будемо з урожаєм цьогоріч, - уловивши мою задуму, - хазяйновито промовив мовчкуватий. - Щедрий сніг збереже озиму. Скупість осені відплатиться сторицею тому, хто леліє землю-матінку...
До годувальниці в нашій родині ставилися з пошаною. Хліборобською долею поєднані роди, з діда-прадіда підживлювали її любов'ю й надіями...
Віхола вщухла. Втомилася набридати зіркам, які вперто пробивалися крізь сніговій. Потеплішало спокоєм, коли завиднілися ліхтарики обабіч дороги.
- Святвечір до рук проситься, - повеселіла щедра на мудрість мовчкуватість. - Світла, миру й божої благодаті на весь вік. Успіли. І так уже тридцять другий рік...
Попрощалися. Й не думалося, що така цифра колись відкриє всі закутки споминів. Однак, то вже буде інша сторінка, щедро виписана минулим і вірою у прийдешність. Минулість.
Сторінка друга: Святвечір
Успіла. Місяць увімкнув прихильність і щедро освітлював стежину, розчищену від снігу. Батько постаралися. Очікують... Святвечір упевнено присів на підвіконня. Споглядав за таїнством, яке відбувалося за вікном, щедро мережаним морозом.
На порозі зіткнулася з батьком, який із повними відрами по-молодецьки нісся до хліва.
- З приїздом, доню. Дібралася.
Защеміло.
- Ялинка, павучки, їжачки, горішки очікують на твою участь. Але найбільша радість буде для мами. Всі жданики поїла...
Мить, і я вже обцілована материнським очікуванням.
У передчутті свята на столі застигли кутя й узвар. Кинула оком на ялинку, яка виблискувала дощиком-павутинками. Декілька порухів - і знайшли своє місце на ній павучки, їжачки, горішки. Згадалося, як у дитинстві, саме на Гната, 2 січня, відбувалося дійство виготовлення ялинкових прикрас. Особливо чарували павучки, які вигравали святковістю.
- Пора й бабу наряджати, - навернув до дійсності голос матусі.
- О, й тут мене дочекалися,- радісно вигукнула і взялася до роботи. Через певен час у куток присіла баба, яка гостюватиме з нами до Василя.
- Віншую вас щастям, здоров'ям, із цими святами. Дай, Боже, в щасті, здоров'ї їх одпровадити й нових дочекатися: від Богоявлення до Воскресіння, від Воскресіння до Вознесіння, від Вознесіння до Введення... Рік по рокові прожити, добра, щастя, радості нажити. Христос ся рождає, - програмувався рік у батьковому вінчуванню. Опісля в'язочку сіна розістлано під столом.
- Зоря зійшла, худобу обійшов, пора й нам до молитви.
Розпочинали з куті, яка смакувала надіями на щасливий прийдешній рік: пшеницею, медом, маком, горіхами. Відчували задоволення й від борщу із "вушками", які додавали страві запаху лісу, бо гриби збиралися власноруч. Власне грибна страва готувалася окремішно й була продовженням святвечірньої трапези. Опісля подавалося й інше частування: рибу, голубці, капусту з горохом, вареники... Дванадцятьма стравами насолоджувалося. Вечеря тривала недовго, бо готувалися до церкви, завершували передріздвяні справи. А ще, коли були живі бабуся й дідусь, то обов'язково провідували їх. Однак, то вже буде інша сторінка, виписана дитячими спогадами. Святвечірність.
Сторінка третя: святвечірня подорож у дитинство
Уже не вспіти. Тільки спогадами протоптуєш стежку у святвечірній дивосвіт, де ще в родинному колі смакується бабусиною кутею, спиться на "дідові" від дідуся, колядується...
Незважаючи на січневе покусування морозу, спішимо на святвечірню гостину до найрідніших. Із кожного куточка села збігаються діти й онуки, й це є найбільшим щастям як для дорослих, так і для малечі. Розпочнуться передріздвяні дива, які грітимуть споминами не один рік.
Як тільки всі сходилися, то бралися за дідуха, який, прикрашений сподіваннями на щедрий урожай, надіями на здоров'я й добробут у родині, вмощували на покуті. "Дідух до хати - біда з хати; дід на долівку - здоров'я довіку", - приповідали дідусь Микола і вносили до хати діда. О, то було одне із найулюбленіших обрядодійств! Підлога, застелена соломою, ставала дитячим мікросвітом спілкування й забав. Дівчатка, зібравшись купочкою, ділилися потаємним, а хлопчаки наввипередки завзято доводили власну вправність у дружніх поєдинках.
Повечерявши, наслухавшись розповідей дідуся про сибірИ та неодмінно "накрижувавшись" і награвшись до солодкої знемоги, дітлашня засинала "на дідові" під колядки, які щедро виливалися з людських доль: "Устань, господарю, та й виходи з хати...".
Однак, то вже буде сторінка, наповнена різдвяною настроєвістю. Минулість.
Замальовки з традицій. Галина Корицька. 4 січня 2019 року.
"Крижування" - ритмічна руханка на лавці, під час якої треба було міцно триматися руками одне одного, а ноги схрещувати під лавкою.

пʼятниця, 7 грудня 2018 р.

Доля чи недоля? Доля!

Шостий день грудня, припорошений сніжком і дівочими сподіваннями, добігав кінця. Сонце котилося на спочинок, звільняючи путь сутінкам, які настирливо заповзали в душу й осідали неспокоєм у серці не однієї юнки. Успіти б?! 
... Припікало морозцем. Пізніми листочками тремтіли дерева, які стояли в зимовій передвечірній задумі й очікували на дивовечір. Саме напередодні свята необхідно зірвати по листочку з різних дерев, щоб покласти під подушку, а вже в день Катерини, 7 грудня, запросити найменшого в родині хлопчика посприяти у виборі долі. Застигали у трепетному очікуванні, з надією, що до рук потрапить не листочок яблуні, бо тоді ще весь рік у дівках ходити...
Спомини окутують усе єство й повертають у минуле, сповнене сподівань на щасливу дівочу долю. Пам'ятаю, як відламували вишневі гілочки і ставили у воду, а потім щоденно, аж до Різдва, з надією спостерігали, чи галузки подарують надію на заміжжя... 
... "Доле-доле, йди до мене кашу їсти", - доноситься із матусиної юності. Уявляєш, як доля-батько, почувши заклик коханої, виходить зі свого сховку й подає надію на 54-річне родинне майбутнє!.. 
Отак і переплітаються звичаєвість і романтичні сподівання на щасливе жіноче майбуття. Катерини.
#Замальовки_з_традицій#Галина_Корицька. 7 грудня 2018 року.