 |
| Світлину взято з інтернету |
Спозаранку соловейко
витьохкував. Він так завзято взявся за своє, що Мізинчику було не до сну. До
того ж уключив свій гучномовець і півень. Це був сигнал до початку робочого
дня. До них підключився й дятел, який час від часу вистукував на старій груші
власний ритм. До кімнати заглянув дідусь. Він обережно, навшпиньках, підійшов
до ліжка й усміхаючись у вуса, промовив: «Годі боки відлежувати, пора за косу
братися». Богдан ледь стримував сміх. Йому подобалося, коли дідусь, не
дочекавшись відповіді, присідав на краю ліжка й починав розповідати історію. В
основному то були спогади дитинства, коли його батько Іван призвичаював до
чоловічої роботи. Він добре засвоїв девіз життя: «Щоб у хаті хліб мати, треба
спозаранку дбати». Продовження...