вівторок, 23 липня 2019 р.

Магнітик на пам’ять (УІІ)

Світлину взято з інтернету
Стара груша на межі доживала віку. Вона за своє життя не стала розбратом між сусідами, вміла берегти таємниці й була свідком не однієї сповіді. Ще причащала грушками, які пахли медом і літом. Не раз оса давала меду причаснику, однак, перетерпить і знову повертається в сідало, яке, відшліфоване роками, манило зручністю й надійністю.
Мізинчик, упоравшись зі своїми обов’язками, поспішив на облюбоване місце. Нудив світом, очікуючи на приїзд Володьки. Після випадку на озері вони заприятелювали, а на груші знайшлося місце, де можна годинамимріяти, згадувати, ділитися. До того ж й уроки плавання стали місточком для налагодження взаємин між підлітками. Богдан набував беззаперечного авторитету серед сільських. До нього тягнулися всі, хто мав намір навчитися плавати. Не один виношував мрію досягти вершин, як це вдалося їхньому тренеру. «Та й Володька класний пацан! Саме він зробив його героєм, розказуючи сільським, як я його рятував», – аналізував хлопець, смакуючи грушкою, яка медом стікала по підборіддю, між пальцями. 

Немає коментарів: