Дідух

Великий і сонячний, прикрашений стрічками, сухоцвіттям сніп жита чи пшениці – дідух – ще кількадесят років тому був не тільки окрасою кожної української оселі, але й заміняв нашим дідусям і бабусям новорічну ялинку. Він приносив у родину святковий настрій, затишок і символізував добрий урожай, мир і злагоду, достаток у домі. 

Традиція ставити дідуха має давнє коріння.   Ще в дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, а також символізував дух предків, які мали прийти до живих родичів. А давнє християнське трактування дідуха – символ святого Йосифа, опікуна Святої родини. На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім’ї – діда, а також усіх предків, які колись жили. Саме на Святий вечір згадували про всіх родичів аж до сьомого коліна. Тому впродовж різдвяного тижня господарі щовечора «запрошували до себе всіх, хто вже відійшов, і на ніч залишали для них на столах поминальні страви – кутю та узвар, або й узагалі до ранку не прибирали зі столу. Вважалося, що душі померлих постійно контактують із родиною, допомагають у господарстві, оберігають домівку, стежать, аби був лад і спокій. За повір’ям, пращури провідують лише ті сім’ї, в яких шанують їхню пам’ять, тобто ставлять дідуха». Виносили ритуальний сніп аж напередодні Старого Нового року (13 січня).  (За Г.Плугатор)

Більше