середа, 9 жовтня 2013 р.

Культура української мови




Культура мови — це проблема, що так чи інакше наявна в усякій національній спільноті й буває предметом публічного обговорення та пильної уваги мовознавців, письменників, узагалі людей, небайдужих до виражальних можливостей слова або до престижу своєї мови. Адже літературна мова в усіх народів відрізняється від розмовної, «народної», і потребує постійного дбайливого догляду, культивування.


Але в Україні питання культури української мови стояло і стоїть принципово інакше, ніж у національно «благополучних» суспільствах, бо його драматичним тлом є багатостраждальна історія нашої мови взагалі, століття прямих заборон і переслідувань або більш-менш прихованого підступного витіснення її з публічного вжитку, величезний мартиролог людей, які за неї обставали й за це постраждали.
Та й сьогодні, в незалежній Українській державі, питання про культуру повсякденного мовлення українців, на жаль, не втратило свого драматизму. Воно не зводиться до клопотів професійного вдосконалення мовців, як у «нормальних» суспільствах, а стосується долі рідної мови взагалі. І є частиною ширшого питання про масштаби й якість суспільного функціонування української мови.
Ці дві сторони справи щільно взаємопов'язані. Витіснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призводило до нехтування її функціональними можливостями, до «завмирання» багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З другого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють мову унікальності (що і є підставою її існування), небезпечно зменшують «конкурентоздатність» української мови в публічному й приватному мовленні, компрометують її, дають додаткові аргументи її недоброзичливцям.
Тому і за царських, і за радянських часів видатні українські письменники й мовознавці послідовно протистояли «псуванню» української мови, обстоювали її право бути собою й розвиватися, реагувати на зміни життя й суспільно-комунікативних потреб, виходячи з власної природи, а не в чужій моделі.
Бути носієм органіки української мови, мовним експертом і порадником — в Україні завжди означало бути причетним до справи нелегкої, а то й небезпечної й вимагало не лише особливого мовного таланту, а й громадянської мужності (І. Дзюба).
 Шановне товариство! Сподіваюся, що створення рубрики "Поради на щодень" допоможуть у засвоєнні норм української мови.