Це свято належить до 12 великих празникiв, якi святкує християнська церква. корiння його сягає iv столiття — саме тодi знайшли хрест, на якому стратили Ісуса Христа. З ним пов'язані напрочуд цікаві вірування й уявлення, котрі дійшли до нас ще з дохристиянської доби. Прийнято вважати, що "на Здвиження земля движиться ближче до зими", чи "У цей день здвигається земля з літа на зиму". Тому-то птиці мають одлетіти у вирій, а все лісове гаддя збирається на останню раду, на якій кожен має одзвітуватись за свої вчинки.
Ті, що не порушили даної ними обітниці, будуть спочивати до наступного Руфа (21 квітня), а потім знову вилізуть із землі; натомість ті, що жалили людей, висмоктували в корів молоко, їли пташенят, не мають права на відпочинок, бо "їх не бере земля", а відтак нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть. Вони особливо небезпечні — нападають на людей, кидаються під колеса. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з "шатунами" або не провалитися в яму, де збираються зимувати плазуни. Якщо хтось потрапить туди, то буде цілу зиму лизати з ними "гадючий камінь". На Житомирщині та Київщині, щоб застерегти дітей, оповідали таку легенду.
За церковними приписами на Здвиження не було особливих обрядодій. Щоправда, богомільні люди не вживали скоромної їжі, не виконували важких робіт, пов'язаних насамперед з деревом — не рубали й не кололи дров, не стругали й не пиляли дощок. У цей день годилося відвідати церкву та ярмарок, бо "Здвиження — день ярмарку і храмів". Зрання господарі виносили на подвір'я зерно і хлібні кришки для птахів. На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів — "бо залишилися лише не червиві" — та яблук, котрі тримали на зиму. Зі святом пов'язані й іменні прислів'я: "Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста", "Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай". Справді-бо: осінь уже нагадує про себе першими приморозками. (За В. Скуратівським).
Ті, що не порушили даної ними обітниці, будуть спочивати до наступного Руфа (21 квітня), а потім знову вилізуть із землі; натомість ті, що жалили людей, висмоктували в корів молоко, їли пташенят, не мають права на відпочинок, бо "їх не бере земля", а відтак нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть. Вони особливо небезпечні — нападають на людей, кидаються під колеса. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з "шатунами" або не провалитися в яму, де збираються зимувати плазуни. Якщо хтось потрапить туди, то буде цілу зиму лизати з ними "гадючий камінь". На Житомирщині та Київщині, щоб застерегти дітей, оповідали таку легенду.
За церковними приписами на Здвиження не було особливих обрядодій. Щоправда, богомільні люди не вживали скоромної їжі, не виконували важких робіт, пов'язаних насамперед з деревом — не рубали й не кололи дров, не стругали й не пиляли дощок. У цей день годилося відвідати церкву та ярмарок, бо "Здвиження — день ярмарку і храмів". Зрання господарі виносили на подвір'я зерно і хлібні кришки для птахів. На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів — "бо залишилися лише не червиві" — та яблук, котрі тримали на зиму. Зі святом пов'язані й іменні прислів'я: "Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста", "Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай". Справді-бо: осінь уже нагадує про себе першими приморозками. (За В. Скуратівським).