Березневий ранок із несміливими
проблисками весняного сонця. Йде до тепла... На душі затишно. У голові рояться
думки про вчительське буття. Знову поспішаю назустріч творчості. Шлях до такого
спілкування з колективом Запорізької ЗОШ № 92 сповнений передчуттям позитиву й
упевненості, що їхні запросини на педагогічну гостину будуть насичені креативом.
Власне, так воно й сталося. А по-іншому й бути не могло. Вже не один рік
придивляєшся до колег, учителів української, на курсах, у творчій групі.
Справжні, розумні, творчі, а ще скромні й виважені в усьому. Усвідомлюю, що
такими можуть бути люди, які відчувають підтримку однодумців. Це здорово, коли
тебе цінують, пишаються твоїми набутками, а ще підставляють плече підтримки.
Про кожного з ніжністю й трепетом, із повагою й зачаруванням. Відчуваю, тут
цінують тих, хто любить творити. За впевненістю в щоденній, та ні, в щогодинній
підтримці проглядається особа директора школи Надії Іванівни Румянцевої, яку
знаю не один десяток років, бо й сама пліч-о-пліч працювала з нею в дев'яностих.
Такою й залишилася: за всіх дбати, всім перейматися. За півдня в школі з п'ятикласниками
занурилися в історичне минуле
українського народу (вчитель української літератури Плотнікова А.А. та вчитель історії
Олійник І.В.); із семикласниками та вчителем української мови Шкляровою О.О.
вдосконалювали навики грамотного письма; із великою учнівською громадою
причащалися словом Шевченка (Федорченко М.Л., Кушнаренко В.О., Шклярова О.О.). Педагогічна практика відбулася. Проте творчим відгомоном ще довго віддаватиме в стінах дев'яносто другої. Й дай, Боже, щоб на роки цим багатим на радість і щирість спілкування людям, рясно засівалося й щедро жнивувалося на освітянській ниві. З повагою й вдячністю, Галина Корицька.
Немає коментарів:
Дописати коментар