Слово про колегу, або як у Запорізькому класичному ліцеї "спалюють" стереотипи

Учителю української мови та літератури, магістру філології Сергєєвій Поліні Вікторівні Бог подарував любов до слова, до українського слова, а батьки нагородили її неймовірною вродою й щирістю душі. Познайомилися з нею за звичайних обставин: прийшла переглянути роботу своєї учениці, учасниці й переможця обласного етапу Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури. Зав'язалася по-дружньому невимушена, цікава бесіда, яка переросла на плідну співпрацю... Відчула, що з цією скромною, вихованою, юною колегою буде цікаво познайомитися навіть досвідченому словеснику. І потягнулося... Педагогічні практики, активна діяльність в обласній творчій групі, участь у складі журі обласного етапу конкурсу, а ще творчий неспокій (себе пізнаю чверть століття тому), сподіваюся, "пов'язали" нас на роки. І не потрібно робити їй рекламу - з діяннями Поліни Вікторівни та її вихованців, у нас є можливість ознайомитися сьогодні. Відеопоезія заполонила їхнє єство. Щедро вплітають у вінок Кобзареві учні Запорізького класичного ліцею свою креативну квітку: "Жінка в художній та літературній творчості Т.Шевченка" (автор -учениця 9 класу Єрохіна А.) та "Кавказ" (автор - учениця 9 класу Руколянська В.). Від Поліни Вікторівни - "SHEVA FOREVA" (або "Спали свій стереотип про Шевченка").

Більше 
"SHEVA FOREVA" (або "Спали свій стереотип про Шевченка")

 

Сійся, родися жито-пшениця...

Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров’я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, як торік, -
Коноплі під стелю, а льон по коліна,
Щоб вас, хрещених, голова не боліла.
Будьте здорові з Новим роком...
 Більше про святкування...

Наша Маланка качура пасе (й про те, як на Україні Щедрий вечір святкують)

У давні часи Маланки, Василія та Водохреща пов’язувалися з новорічним циклом так званого Сонячного кола. Найважливішим з них було дайбозьке свято Щедрого Бога, яке пізніше почало називатися Маланки, або Щедрий вечір, і яким завершувалися Святі вечори. 

Сідаючи до святкової вечері, кожен одягав нову або свіжевипрану сорочку й користувався спеціально поміченою ложкою. Перед тим як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а перед батьком, що сидів за столом, клала стільки хліба й пирогів, щоб його не видно було... 

Більше про святкування

Щоб не замулилося джерело духовності, або про дивовижний Всесвіт літературного Приазов'я

Усе починається в житті з малого: з зернини – хліб, з промінчика – зоря… Любов до Батьківщини також починається з малого – з любові до рідного краю…  Так розпочала бесіду Олена Нюкало в унікальному посібнику “Література рідного краю в навчальних закладах Запорізької області”, якому дали життя в Бердянському державному педагогічному університеті (Інститут філології та соціальних комунікацій). Те, що мої колеги з Бердянська задумали написати посібник про життя й творчість митців рідного краю, чула давно.  А це ще випала честь доторкнутися до таїни його створення, коли запросили мене бути рецензентом. І вже разом із ними мене зачаровує Приазов’я, де творили, чи творять і сьогодні,   закохані в живе й суще люди, під пером яких оживає духовне джерело нашої літератури,  відігріваю душу соковитим  художнім словом О .Огульчанського,  доторкаюся до малопізнаних витоків творчості Т. Зіньківського, а ще не можу насититися живодайністю поезії Л. Геньби, В. Діденка…

Більше...

Віра в "простих" людей (до 135-річчя від дня народження Степана Васильченка)

Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. у містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав С. Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революційних подій 1905 р., "неспокійна", за його висловом, праця "неблагонадійного" вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого й мистецького досвіду майбутнього письменника.

Більше...

С. Васильченко "На перші гулі"

Зі Святим Різдвом будьте здорові!

Нехай добро Вам засіває ниву,

Живуть у хаті злагода й любов,

Земля свята дарує щедрість й силу,

Щоби Різдва за рік діждати знов.

Христос народився!

Плейкаст "З Різдвом Хрестовим!"
Плейкаст «Колядка - Радуйся, Земле! Світлого Різдва!!!»

Віншую Вас із щастям, здоров'ям, із цими святами...

Віншую Вас із щастям, здоров'ям, із цими святами... Так починався в нас святвечір, коли батько входили до хати з в'язкою сіна... "Дай, Боже, в щасті, здоров'ї їх відпровадити й нових дочекатися: від Богоявлення до Воскресіння, від Воскресіння до Вознесіння, від Вознесіння до Введення. Рік по рокові прожити, добра, щастя, радості нажити. Христос ся рождає...", - дотепер віддають у серце, бо вже шостий рік як не стало батька, та й матусі вже немає...

Проте спогади про щасливе дитинство, про створення святвечірнього, різдвяного настрою переслідуватимуть до кінця днів, бо то є найсвітліше для мене. І вже я тепер, як ще недавно моя матуся, готую 12 святвечірніх страв, чоловік із сином долучаються до традицій...
Хай смакує Вам свята вечеря, й весь рік буде щедрим на здоров'я, щастя, радість від прожитого. А ще хай Вам наколядують повні міхи добра й щирості, а щедрістю воздадуться старання колядників.

Зі святвечором, будьте здорові!

Святкуймо разом!

"Надія не ошукала...." (180 років від дня народження Степана Руданського)

Степан Руданський (1834-1873) – український поет, перекладач, фольклорист. Народився він у селі Хомутинці (нині Калинівського району Вінницької області) в родині священика, навчався в Шаргородській духовній школі, Кам’янець-Подільській духовній семінарії, Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі.

Більше: "Камертон філолога: відлуння"

4 січня - Анастасії Узорішительниці

Свята великомучениця Анастасія, родом римлянка, постраждала за Христа в часи гоніння при Діоклетіані. Батько її був язичником, мати - таємною християнкою. Учителем святої Анастасії був благочестивий та освічений християнин Хрисогон. Після смерті дружини батько видав святу Анастасію заміж за язичника Помплія, але під приводом вигаданої хвороби вона зберегла дівство.

 Переодягаючись убогою, у супроводі лише однієї служниці вона відвідувала в'язниці: годувала, лікувала, а часто навіть викуповувала в'язнів, які потерпали за віру в Христа.