пʼятниця, 3 квітня 2015 р.

Магнетизм учителя української, й про курси ПК на Оріхівщині


Вони змалку любили слово. Чи злітало воно з вуст дідусевої казки, чи впивалися ним, коли слухали пісню… У школі отримували незвичайний позитив від уроків української, бо саме вчителі-філологи заразили їх вірусом любові до рідного слова на все життя. Такий висновок зробила я, коли проводили тренінг-знайомство з педагогами, котрі прибули на курси до Оріхова. І вже протягом двох тижнів, насолоджуючись спілкуванням і співпрацею, розуміла, що то були слова великої шани до Свого Вчителя, бо що не наставник, - то наслідування. Склалася така собі династія вчителів української на Оріхівщині. Не позбавлені щирості й мудрості, досвідчені й юні сплели свої спогади про перший урок української і залюбленість у свою «україночку», а «україночки» натомість згадували своїх учениць і поради вступу на філологічний. Мало кому щастить бачити своїх вихованців у «дії», а тут нікуди не подінешся: постійно іспит на професійність, повсякденно на очах у тих, хто залюблював у слово, у вчительську долю, хто «давав» рекомендацію в життя. Милувалася-дивувалася, з якою повагою, ніжністю відгукувалися колеги про свого методиста РМК Наталю Красно. «Наука» на курсах ішла без бука – як мить промайнули двотижневі курсування «Запоріжжя»-«Оріхів» -«Запоріжжя». Я вдячна цим багатим на тепло й відвертість людям. Вірі Синиці, Людмилі Чуйко, Ніні Яремчук, Тетяні Петренко, Володимиру Володимировичу!!!, які взяли на себе (і це їм вдалося!) організаційні клопоти, - земний уклін за людяність і всеперемагаючу віру в дивовижність людських взаємин. Слова вдячності й моїм колегам-викладачам ЗОІППО, які пішли назустріч сільському вчителю, знайшли можливість провести заняття «на виїзді».
Життєдайності всім, квітневого сонцеграю й бажання творити під мирним небом.
Про нас написали...
На спогад - світлини:


Немає коментарів: