неділя, 12 травня 2019 р.

Матусин городчик

Він жив своїм розміреним весняним життям. Притягувала його звичаєвість... З року в рік ряснів весняним різнобарв'ям. 
Полюнія (півони) рожево-білими голівоньками визирала із-за куща ясику (жасмину). Коли вона квітла, то її млосно-солодкий запах п'янив усе довкола. Особливо було відчутно після дощу. Щедро вмита, насичувала неймовірним запахом усе подвір'я. 
Неподалік веселково вигравало косатанє (півники). Здавалося, що їхні мечоподібні листки тримали в полі зору кожну квіточку, яка щедрилася жовтогарячою чи фіолетово-голубою гамою. Вони не відзначалися  п'янкістю, однак, знали собі ціну. Невибагливі до місця проживання, мирно сусідили зі всіма, міцно чіпляючись кореневищем за життя. Своєю живучістю щедро ділилися з людиною, яка вміло використовувала в народній медицині. 
По сусідству білопелюстково милували око часнички (нарциси). Вони гордо вглядалися в життєвість білосніжною ніжністю з неймовірними помаранчево-жовтими грамофончиками. Пам'ятали мої першокроки, які я зробила саме до цієї квітки. Так часничок став свідком родинної радості: дитина пішла.

Особливо матуся очікували на сердушку (дицентра). Десятки сердечок, прив'язані природою до гілки, створювали неймовірний дивосерцеграй. Подобалося дивитися, коли їх підхоплював вітер і ніжно-ніжно колисав.
Це був весняний матусин квітодивоцвіт. 
Городчик мав лице в будь-яку пору року. Найбільше красувався навесні і влітку. Після весняного квітоцвітіння біля хати оживало чорнобривцями, ружею,  жоржинами,  лілеями, айстрами. Кожна квітка берегла таїну власного життєусміху. 
Городчик щорічно оживав любов'ю мами до кожної рослинки, їхніми невтомними руками й жіночим умінням душею й серцем творити красу. Він був привітним  до кожної рослинки, пишався дивоцвітом і щедро ділився зі всіма, хто сприяв його квітожиттєвості. Галина Корицька. У День матері. 12 травня 2019.

вівторок, 30 квітня 2019 р.

Гувернантка


Світлину взято з мережі:https://cutt.ly/RtqAlK
Поїзд нісся в Європу. За вікном залишалося життя, сповнене відчаю і тривоги. Очі були на мокрому місці. Точило сумління. Може ще варто повернутися, щоб потім не шкодувати? Остання зупинка перед закордонням. Оксана кинула на ваги долі власне життя. Інтернатка. Її ніхто й нічого не тримало, окрім бажання дізнатися правду і знайти...
Пам’ятає те світло, в якому купалася маленькою. У сни приходить минуле з міцними батьковими руками. Він пригортає до серця, вдихає запах доньчиного волосся, яке пахне любистком. Здається, час зупинився, а стукіт серця схвильовано відлічує хвилини прощання.  Оксаночка, саме так її називав татусь, і гадки не мала, що то був їх останній дотик до щастя. Прощальне погладжування голівки й оте обнадійливе: «Я ненадовго, доню. Підзбираю грошенят, щоб матусі допомогти, й повернусь. Ти рости розумничкою-помічницею»...

неділя, 31 березня 2019 р.

Софійка


Вона вмивалася розпачем. За слізьми не бачила білого світу. Треба було рятувати тітку Надію, яка колись і їй подарувала надію на щасливе дитинство. Після смерті матері батько привів чужу жінку в хату, мачуху. Однак вона зуміла знайти стежинку до серця відлюдькуватої, замкненої в собі рудоволоски. Пам'ятає, як тато вимолював прощення в матері, прикутої до ліжка, за те, що не вберіг своє щастя, що не зміг стати перешкодою на шляху страшної недуги. Не вберіг свою Віру. А тепер і над Надією нависло надлюдське випробовування. Діагноз, кинутий лікарем, вибивав землю з-під ніг. "А може помилка? Буває ж таке, що помиляються?" - тішила себе сподіваннями Софійка. В голові роєм роїлося. Вервечка думок калейдоскопічно змінювалася, але безвихідь заганяла у глухий кут. "Шукати захмарну для їхньої родини суму на лікування - марна трата часу. Вже і так у боргах, як у шовках, поки встановлювали діагноз. Батьки пенсіонери, вона студентка. Кину навчання, поїду за кордон. Кажуть, можна заробити. Але хвороба не буде чекати?", - міркувала дівчина.
Продовження...

"Зимовий" "Ковток життя"- 2019

Вдячна Тетяні  Виговській за можливість відтворити святвечірнє й "Синичку". Більше в "Камертоні філолога" на сторінці "Мій творчий дивосвіт"

субота, 30 березня 2019 р.

Витоки: на Олекси кидай сани , бери воза

Олексу своїм покровителем вважають бджолярі, рибалки та мисливці. На Теплого Олекси розпочинають роботи на пасіці. У давнину цього дня пасічники виносили вулики з зимівників, розкривали їх, і бджоли робили перший обліт. 
Цього дня чекали з особливим нетерпінням. Хлібороби зранку, зодягнувшись у святкове вбрання, вітали один одного з весною й теплом. Хоч особливих релігійних урочистостей і не відзначалось, більшість селян все ж остерігались працювати, «аби не розгнівити весну». Виняток був лише для пасічників. Вони керувались давнім прислів’ям: «На Теплого Олексу діставай вулики».
Більше про звичаєвість цього дня у В.Скуратівського...
Фото з обійстя І.Франка в с. Нагуєвичі (2013)

субота, 16 березня 2019 р.

Журавка (Фермерка)

Взято з інтернету

Вона журавкою ходила по полю, милувалася зеленим килимом озимини. Легенький вітерець по-весняному ніжно пестив її тіло. Щемливим спомином заглядав в усі закутки душі, настирливо заставляючи збирати докупи розсипані намистинки жіночої долі. Обабіч поля виднівся колодязь, по-хазяйськи обрамлений цямринням. Біля нього застиг на варті журавель, який сусідив із кущем калини. Батько розказував, що вдарило джерело несподівано, вирвалося з глибин навесні в сорок п'ятому, коли дідусь повернувся з війни. Забило життям і відродженням. Рік розміновували поле, зачищали. Посадив дідусь калину, облагородив. А на полі засіяв овес, "щоб сходився додому рід увесь", - згадувала, як батько з надією приказував. Правда, не вдалося всім зібратися після лихоліть, але саме тут вона зустріла долю й із надією виглядає з далеких доріг дітей, які випурхнули з родинного гнізда в самостійний життєвий політ. 
Продовження

неділя, 27 січня 2019 р.

УкраїнськОмовна студія: посібник, народжений часом

Два роки в Запорізькому ОІППО для викладачів працювала українськомовна студія, де всі бажаючі мали можливість  вдосконалювати знання з української мови. Завдяки Людмилі Корчевій на допомогу було створено креативний, сучасний електронний ресурс, який став змістовним помічником під час вивчення української. За сприяння ректорату ЗОІППО народилася й паперова версія. 

вівторок, 15 січня 2019 р.

Педгостина відбулася, або як учителі української, слухачі КПК, в Новоолександрівській ЗОШ інноваціями смакували

Радію професійному початку КПК! Сьогодні педагогічна гостина, яка відбулася на базі  Новоолександрівської ЗОШ, що в Запорізькому районі, виявила креативних, інноваційних учителів української. Ми доторкнулися до творчого дивосвіту педагога сільської школи, який не чекає на зміни, а перетворює світ душею й серцем. Сьогодні ми зіграли 30 проти 9?! Тридцять учителів-філологів і 8 десятикласників із Людмилою Петрівною Гаращенко.  Це була незвичайна подорож у часі із бажанням пізнавати фразеологізми, по-сучасному вивчати мову й навчатися. Проблемою громадянського виховання пройнялися із Тетяною Миколаївною Самарською на майстер-класі.
Щиро вдячні за створення педагогічної настроєвості колективу закладу, де берегинею є Калниш Вікторія Всеволодівна, яка зі своїми однодумцями наповнює освітній простір інноваційним, професійним, сучасним. Щиро зичимо з роси й води на довгі роки, творчого запалу й незрадливості професійної долі.

понеділок, 7 січня 2019 р.

Святвечірня оповідка


Святвечір, накинувши на плечі святковість, взувши чоботи зацікавленості, помандрував Україною, щоб дізнатися, які мрії має люд український. Що не вікно, то ялинка виграє сподіваннями на щедрий і щасливий вік; що не оселя, то родина зібралася за столом, гомонить, дітьми-онуками тішиться; що не поселення, то колядками обдаровують його. Й усі такі доброзичливі, щирі... Найбільше йому сподобалося зі східного краю: земля затягує зранене тіло, птахи повертаються до зруйнованих гнізд, а разом із ними й надії на мир і спокій... А на столах "калачі з ярої пшениці...". Віриться...
… Дивина. В який куточок не загляне Святвечір, дванадцятьма стравами смакують. Узвар править гостиною. Кутя, приправлена медом, маком, горішками, пишається ситністю й упевненістю, що так і буде цьогорічно. Неймовірною вишуканістю хизується борщ, бо не кожна страва має вушка, а його саме на Святвечір доповнюють таким аксесуаром! Це такий собі борщик з грибами на грибах та ще й у "вушках"* з ними. Смаковито! А грибна юшка?! Вона окремішно виділяється з-поміж інших страв. Аякже. Знає собі ціну й хоч би в такий вечір, але все ж таки подружиться з білим. Що не страва, то дивовижа. Вареники вражають, дивують різносмаком! Такий собі святвечірній вареникобал! Знайшла собі пару й капуста. Без гороху в таке свято - ніяк. Кожна господиня парує з надією на достаток у хаті. Крім того капуста всюди свого носа встромить: і у вареники, й в голубці. Не пасе задніх і риба. Без неї Свята Вечеря- не вечеря!
Обійшовши володіння й переконавшись, що люд український живе надією, має непохитну віру та всепоглинаючу любов, Святвечір упевнено вийшов назустріч Різдву. Різдвяні дзвони лунали колядками-провісниками здоров'я, миру, статку. Сподівання.
#Оповідка #Галина_Корицька. Запоріжжя. 6 січня 2019 року.