середа, 19 грудня 2018 р.

Наукові розвідки: Візуалізація освітнього процесу в умовах розвитку цифрового суспільства

Статтю присвячено питанням обґрунтування використання технології візуалізації в освітньому процесі, зокрема у шкільній мовній практиці. Автор привертає увагу до проблеми навчання української мови учнів в умовах розвитку хмарних, веб-технологій, наголошує на застосуванні інноваційних підходів до реалізації основних завдань українськомовної освіти. Водночас осмислює роль цифрової культури, яка впливає на соціалізацію сучасної особистості, акцентує на готовності вчителя-предметника ефективно використовувати новітні технології візуалізації в педагогічній діяльності, змінюватися самому і стати «агентом змін».  Більше... (с. 75-81).

пʼятниця, 7 грудня 2018 р.

Доля чи недоля? Доля!

Шостий день грудня, припорошений сніжком і дівочими сподіваннями, добігав кінця. Сонце котилося на спочинок, звільняючи путь сутінкам, які настирливо заповзали в душу й осідали неспокоєм у серці не однієї юнки. Успіти б?! 
... Припікало морозцем. Пізніми листочками тремтіли дерева, які стояли в зимовій передвечірній задумі й очікували на дивовечір. Саме напередодні свята необхідно зірвати по листочку з різних дерев, щоб покласти під подушку, а вже в день Катерини, 7 грудня, запросити найменшого в родині хлопчика посприяти у виборі долі. Застигали у трепетному очікуванні, з надією, що до рук потрапить не листочок яблуні, бо тоді ще весь рік у дівках ходити...
Спомини окутують усе єство й повертають у минуле, сповнене сподівань на щасливу дівочу долю. Пам'ятаю, як відламували вишневі гілочки і ставили у воду, а потім щоденно, аж до Різдва, з надією спостерігали, чи галузки подарують надію на заміжжя... 
... "Доле-доле, йди до мене кашу їсти", - доноситься із матусиної юності. Уявляєш, як доля-батько, почувши заклик коханої, виходить зі свого сховку й подає надію на 54-річне родинне майбутнє!.. 
Отак і переплітаються звичаєвість і романтичні сподівання на щасливе жіноче майбуття. Катерини.
#Замальовки_з_традицій#Галина_Корицька. 7 грудня 2018 року.

четвер, 8 листопада 2018 р.

Скоморохи празникують, або трохи про дмитріївські традиції

Скоморохи празникують... Гай-гай, коли то було, як на Дмитра летілося додому, бо в селі збиралися на празник? Не повернути тих років, які до цих пір щемлять спогадами про святковість. Найбільше очікували на гостину, коли звідусіль з'їжджалися, сходилися родичі. То було єднання роду, родини... На сьогодні тільки спогади ятрять душу, бо залишилася хата на обійсті й криниця, обрамлена калиновим намистом, де й вода солодка-солодка... Та ніхто тебе не виглядає... Спогади...Вітаю односельців із празником. Нехай щасливо храмується! 
Утім, про цей день повідав В.Скуратівський у "Дідусі"...

неділя, 4 листопада 2018 р.

У ранковій студії

неділя, 28 жовтня 2018 р.

Як філологині Запорізького краю на виставці інноваційними смаколиками пригощали, або Х Міжнародна відбулася

Двадцять четвертий день жовтня 2018 року подарував нам, ініціаторам проведення педагогічного коучингу «Навчаємо української: простір цифрових можливостей" у рамках Х Міжнародної виставки, неймовірний творчий заряд і море емоцій. Звичайно, 45 хвилин на нас 5, - то краплинка в морі, однак, те, що на наше запрошення відгукнулися д.п.н., професор Ніна Голуб, д.п.н., професор Олена Горошкіна, д.п.н., професор Ганна Онкович вартує багато. Вдячні гостям із Сум, Одеси, Кривого Рогу, Києва, що завітали на нашу педгостину і смакували цифровими смаколиками, які підготували на учительському тьюторингу «Вмію сам, і вас – навчу»Подлєсна Ірина, вчитель-методист Новоспаської ЗОШ І-ІІІ ступенів Приазовської районної ради Запорізької області ("Реалізація проблемно-пошукової діяльності учнів на уроках української мови засобами веб-квест технології"); Пелипенко Світлана, вчитель-методист Енергодарської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Енергодарської міської ради Запорізької області ("Використання можливостей хмарних технологій у практиці вчителя-філолога"); Бистрицька Наталія, вчитель-методист Богданівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області ("Організація позаурочної діяльності учнів засобами новітніх технологій"); Колесник Тетяна, вчитель-методист Кушугумського навчально-виховного комплексу «школа І-ІІІ ступенів - гімназія «Інтелект» Запорізького району Запорізької області ("Візуалізація освітнього процесу засобами цифрових технологій"). Незабутніми залишаться для нас спілкування з відомими лінгводидактами Ніною Голуб, Оленою Горошкіною, які підтримують наші напрацювання з цифрової лінгводидактики. "Педагогічної виставою" у виконанні креативних педагогів із Запоріжжя" захопилася Ганна Онкович, відомий дидакт, педагог.  "Абетковий словограй", який подарувала Ганна Володимирівна, знайшов прихильників у Запорізькому краї. Щиро раділи за нашу Світлану Пелипенко, яка отримала золоту медаль за представлення власного педдосвіду. Адресую слова вдячності в.о. проректора ЗОІППО Олені Варецькій, д.п.н., яка підтримала мою пропозицію представити  досвід на виставці.  Вочевидь, педгостина відбулася. Релаксуємо...Хмаринка, до якої ми не встигли дібратися із-за браку часу, залишає надію на продовження спілкування...




неділя, 21 жовтня 2018 р.

Творчий е-лінгводидактичний драйв по-веселівськи, або тренінг відбувся

16-19 жовтня 2018 року на базі Веселівської СР відбувся тренінг "Моделювання уроку української мови в умовах розвитку електронного освітнього середовища" (тренери: Корицька Г.Р., кандидат філологічних наук, доцент кафедри філософії та суспільно-гуманітарних дисциплін комунального закладу "Запорізький ОІППО" ЗОР та Пересунько Т.М., учителька української мови та літератури Балабинського НВК "Престиж").  Таки отримала задоволення від співтворчості з філологинями (й не тільки!) Веселівської СР. Щиро вдячна селищному голові Кіяшку П.М., секретарю СР Стогній Р.О., директору гімназії Кривку І.О., керівнику МО Філь Г.Б., учителю інформатики Корвегіній В.А. за плече підтримки в організації і проведенні тренінгу. З надією на продовження творчого діалогу...

неділя, 14 жовтня 2018 р.

НУШ: комунікативний тренінг "Навчаємо українською"

9-11 жовтня 2018 року на базі КЗ "Запорізький ОІППО" ЗОР відбувся комунікативний тренінг "Навчаємо українською" для філологів, які  в жовтні-листопаді проводитимуть навчання педагогів-предметників Запорізької області, що працюють у школах (класах) із навчанням мовами національних меншин. На сьогодні створено Програму, майбутніми тренерами розроблено контент, упорядковується навчально-методичний посібник. Фоторелакс. Щоденник-релакс.

субота, 22 вересня 2018 р.

Камертону філолога - 5

У вересні 2013 року народилося дитя, яке заполонило моє професійне життя неймовірним бажанням творити, спілкуватися, знаходити однодумців. Це вже тепер, із п'ятирічного його віку усвідомлюю, наскільки народження було необхідним і бажаним. Завдяки Камертончику (так із ніжністю називають друзі) в нас була можливість радіти успіхам, співпереживати за колег, ділитися науково-методичними смаколиками, сказати Слово про... Це на сьогодні ми впевнені в собі, знаємо, чим і як зацікавити спільноту. Пригадую, як ставали на ноги, як завдяки міцному плечу підтримки всіх небайдужих до українськомовного ресурсу у тримісячному віці посіли І місце в Міжнародному конкурсі на кращий веб-ресурс у номінації "Зробив сам". Було  по-всякому... Однак і тепер до нас  забігають на гостину з усіх куточків світу, нами цікавляться, про нас пишуть... Щиро вдячні всім, хто з нами. Зі сподіваннями на продовження діалогу...

субота, 1 вересня 2018 р.

Учителька

Учителька сиділа на ослінчику й підпирала старість грушею. Власне, груша була єдиною вірною подругою з тих пір, як вона пустила коріння в цьому селі. Думалося, на рік-два, поки відпрацює за направленням...
Гадалося, та не зналося, що доля підготувала щирий дарунок. І ось уже шостий десяток, як у далекому від батьківської хати краї пролетіли молоді літа, як волосся вкрилося життєвим сріблом, як тільки уві сні бродить лугом і пасе корівку-годувальницю...
Думки неспокійно рояться в голові, однак, передчуття святковості вперто заповзає в душу. Вона вміє очікувати. Роками виглядала чоловіка з Афганістану. Діждалася. А вже третій рік як очікує на повернення онука зі східного пекла. Тривожно.
Перший вересневий день виграє ніжними осінніми барвами. Однак сонце ще вперто припікає, а вірна подруга груша, вже неспроможна подарувати прохолоду. Отак удвох і застигли в очікуванні.
- Добридень, Оксано Петрівно! Стрепенув від роздумів знайомий голосочок.
- І тобі, горличко! Куди несешся,- привітно глянули на дівчину вицвілі волошки, обрамлені теплоусміхом. Такий погляд зігріває кожну родину, бо не одне покоління виростало на уроках добра й мудрості Вчительки. Було по-життєвому. Однак ніхто не тримав серця. Знали, Оксана Петрівна слів на вітер не кидає, а якщо перепадало на горішки,- заслужено!
Марійка Підгайська була пізньою дитиною в родині. Старші порозліталися по світах, а дівчина залишилася біля батька, який уже років десять, як прикутий до ліжка. Вона дівчинкою взяла нелегку ношу на тендітні плечі, коли матір утекла, як тільки батько вкалічів. Оксана Петрівна допомагала по сусідству чим могла. Вони зрослися людськістю. Чужі стали рідними. Правда, кожна по-своєму виколихувала надію на те, щоб поріднитися. І ось сьогодні Марійка сподівалася почерпнути пригорщу новин про най-найлюбішого, який уже третій рік зустрічає сонце надії на сході.
Роки навчили вчительку берегти дитячі серця. Вловивши несміливий усміх дівчини, сказала: "Як завжди, там припікає". Розуміли одна одну з півслова.
Марійка, зашарівшись, простянула букет айстр, улюблені квіти Вчительки,- відповіла: "Знаю. Просив передати. З Днем народин і Першовереснем привітати!"
Марійка помітила, як Учителька стиснула в руці надію: маленький телефон, який був зв'язковим між двома світами.
- Не хвилюйтеся,- він обов'язково вийде на зв'язок. Розраджувала дівчина вчительчину самотність. - А це вам від батька. Зі святами.
Марійка передала згорток, по-святковому перев'язаний жовто-блакитною стрічкою.
Оксана Петрівна, зворушена увагою свого першого учня, розв'язала пакуночок і застигла у здивуванні. На картині побачила віддзеркалення власної долі. Це він, її улюблений непосида, пам'ятав про День народин і вмів дивувати...
Спогади півстолітньою пеленою накрили душу. Перед очима пропливало вчительчине життя, всіяне веселковими кольорами. Загалом, доля дарувала світлі тони, але життєве надвечір'я, яке невідворотно пригинало до землі тягарем утрат, давалося взнаки. Зачастило сумом: відійшов в інші світи Петро, єдина любов; захмарилося над сестрою, яка втопилася в болячках. Уже третій рік, як випрошує в Бога повернення онука з війни.
На мить, відірвавшись від картини, Оксана Петрівна кинула поглядом на дівчину, яка застигла в очікуванні.
- Все буде добре. Вір і надійся на повернення Андрія... Без віри й надії не буде любові,- мовила Вчителька.
Дівчина зашарілася й несміливо, але із впевненістю в голосі відповіла: "Я знаю, моє кохання поверне його додому". Попрощавшись, вона крутнулася на одній нозі, й побігла доганяти втрачений час.
"Гарна буде пара для Андрія. Вміє любити й чекати",- теплоусміхом глянула вслід дівчині.
На деякий час подарована картина знову заполонила все її єство. Сергій, батько Марійки, мав золоті руки. Але це вже аж у класі дев'ятому проявилося, коли він привіз приз із конкурсу. А довгих сім років увесь колектив терпів норов хлопця. Терпіли до тих пір, поки вона не знайшла путь до його душі. Це зовні він був йоршистий, а насправді мав усерозуміюче серце. Виношував мрію стати художником. Мабуть, від прадіда Олексія передалося, який писав образи. Та не було можливості піти в науку. Батько рано помер, а він залишився за старшого... Та й із дружиною не поталанило: повіялася, втекла від каліки...
Отак перебираючи нитки життя Сергія та Марійки, Оксана Петрівна дочекалася першовересневого заходу сонця. Щорічно цей день усміхався айстрами, тривожив душу дзвінками, залишав надію на пам'ять.
- Але чому не телефонує він, єдиний онук (має ще й три онучки: Віру, Надію, Любов)?- не заспокоюється серце. Вони настільки приросли одне до одного, що...
- Бабусю!- дзвінко покотилося від воріт.
Перед Учителькою-бабусею стояв змужнілий красень, білозубо розсіваючи навколо радість. Йому личила військова форма, яка додавала виправки. Він припав на коліно, цілував руки, які не раз пестили його кучеряву голівоньку.
- Андрійчику, ріднеснький, ти якими вітрами, - вмивала сльозами кожне слово. - Війні прийшов кінець? Учителька, цілуючи, пестячи онука, невгамовно випитувала-випитувала.
- А Марійка, айстри? Чому не дав знати?- невгавала. - А не хотів тривожити, не відав, чи доберешся, - сама ж відповідала.
А він мовчав, упиваючись її голосом. Щастя повернення й зустрічі витало навколо них, насідало розпитуваннями, обіймами... Лишень стара груша скоса поглядала на подарунок, який юнак залишив біля її підніжжя.
Оговтавшись, Андрій із рюкзака дістає коралі. Те саме намисто про яке бабуся йому повідала, коли він збирався на схід. Це була родовідна пам'ять, оберіг, який передавався від матері до доньки не одне коліно.
-Звідки?- видихнувши хвилювання, запитала. - Я вже й несподівалася відчути родовідну теплінь.
Андрій розповів, як йому наснилося, що в дуплі старої груші на обійсті його прадідуся, звідки родом бабуся, захований згорток. Він його повинен дістати і привезти в той день, коли вона народилася. А ще він повинен продовжити життя її подрузі...
Оксана Петрівна не йняла віри, слухаючи юнака. Вона боялася признатися, що й до неї приходив віщий сон. Однак не дуже розбиралася у цьому, але глибоко в душі берегла образ молодого дубочка, який їй наснився. Щодня в думках вона його поливала, плекала... А на сьогодні ще й листочки появилися...
Обоє розчулені, вони, перебиваючи одне одного, ділилися пережитим і виболеним. Учителька перебирала кожну намистинку, прикладала до вуст, цілуючи. Здавалося, вона доторкувалася до подиху століть, які берегли всі родовідні таїни. І тепер, віднайшовши загублене, Андрій допоміг повернути до спокою серце бабусі, яке не одне десятиліття плекало надію, що загублений родовідний скарб знайдеться.
- Дякую, Андрієчку, ти подарував мені щастя померти спокійно.
Вицвілі волошки зросилися розчуленістю. Юнак стрепенувся, пропустив повз вуха бабусині слова про смерть і завзято вигукнув: "Жити!" Підскочив, взяв у руку деревце, яке стало свідком їхньої зустрічі, й упевнено сказав: "І воно житиме!"
Тільки тепер Учителька помітила тендітне деревце, яке вичікувало свого місця в родинному спомині. Андрій, перехопивши погляд бабусі сказав: "Груша. Посадимо в садку. На оновлення".
Бабуся-вчителька, опираючись на роки, разом із найдорожчим гостем направилися до оселі. Їм услід дивилася подруга-груша в передчутті власного продовження. Життя...
#Новела #Галина_Корицька. Запоріжжя. 31 серпня 2018 року.