понеділок, 6 січня 2014 р.

Віншую Вас із щастям, здоров'ям, із цими святами...

Віншую Вас із щастям, здоров'ям, із цими святами... Так починався в нас святвечір, коли батько входили до хати з в'язкою сіна... "Дай, Боже, в щасті, здоров'ї їх відпровадити й нових дочекатися: від Богоявлення до Воскресіння, від Воскресіння до Вознесіння, від Вознесіння до Введення. Рік по рокові прожити, добра, щастя, радості нажити. Христос ся рождає...", - дотепер віддають у серце, бо вже шостий рік як не стало батька, та й матусі вже немає...
Проте спогади про щасливе дитинство, про створення святвечірнього, різдвяного настрою переслідуватимуть до кінця днів, бо то є найсвітліше для мене. І вже я тепер, як ще недавно моя матуся, готую 12 святвечірніх страв, чоловік із сином долучаються до традицій...
Хай смакує Вам свята вечеря, й весь рік буде щедрим на здоров'я, щастя, радість від прожитого. А ще хай Вам наколядують повні міхи добра й щирості, а щедрістю воздадуться старання колядників.
Зі святвечором, будьте здорові!

неділя, 5 січня 2014 р.

"Надія не ошукала...." (180 років від дня народження Степана Руданського)

Степан Руданський (1834-1873) – український поет, перекладач, фольклорист. Народився він у селі Хомутинці (нині Калинівського району Вінницької області) в родині священика, навчався в Шаргородській духовній школі, Кам’янець-Подільській духовній семінарії, Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі.




субота, 4 січня 2014 р.

4 січня - Анастасії Узорішительниці


Свята великомучениця Анастасія, родом римлянка, постраждала за Христа в часи гоніння при Діоклетіані. Батько її був язичником, мати - таємною християнкою. Учителем святої Анастасії був благочестивий та освічений християнин Хрисогон. Після смерті дружини батько видав святу Анастасію заміж за язичника Помплія, але під приводом вигаданої хвороби вона зберегла дівство.

 Переодягаючись убогою, у супроводі лише однієї служниці вона відвідувала в'язниці: годувала, лікувала, а часто навіть викуповувала в'язнів, які потерпали за віру в Христа. 

пʼятниця, 3 січня 2014 р.

Мій полюс там, де я живу (до 100-річчя від дня народження Юрія Збанацького)

Юрій Оліферович Збанацький народився в селі Борсуків на Чернігівщині. Зростав на берегах відомої «зачарованої Десни». Батько письменника — учасник першої світової війни — був поранений, довго хворів і рано помер. Мати за своє життя зазнала багато горя: поховала чотирьох маленьких дітей, у роки війни проводжала сина у партизанський загін і чекала, чекала... Ріс Юрко здібним і цікавим хлопчиком, вирізнявся великою спостережливістю, надзвичайною пам'яттю та кмітливістю. З дитинства полюбив пресу. Запам'ятався йому той день, коли листоноша приніс до хати газету, на якій було написано: «Збанацькому Юрку». Це батько виконав обіцянку: передплатив для сина газету. Скільки-то було радості! До хати тепер часто сходилися сусіди, щоб послухати, про що читає малий Юрко.

Дідух


Великий і сонячний, прикрашений стрічками, сухоцвіттям сніп жита чи пшениці – дідух – ще кількадесят років тому був не тільки окрасою кожної української оселі, але й заміняв нашим дідусям і бабусям новорічну ялинку. Він приносив у родину святковий настрій, затишок і символізував добрий урожай, мир і злагоду, достаток у домі. 
Традиція ставити дідуха має давнє коріння.   Ще в дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, а також символізував дух предків, які мали прийти до живих родичів. А давнє християнське трактування дідуха – символ святого Йосифа, опікуна Святої родини. На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім’ї – діда, а також усіх предків, які колись жили. Саме на Святий вечір згадували про всіх родичів аж до сьомого коліна. Тому впродовж різдвяного тижня господарі щовечора «запрошували до себе всіх, хто вже відійшов, і на ніч залишали для них на столах поминальні страви – кутю та узвар, або й узагалі до ранку не прибирали зі столу. Вважалося, що душі померлих постійно контактують із родиною, допомагають у господарстві, оберігають домівку, стежать, аби був лад і спокій. За повір’ям, пращури провідують лише ті сім’ї, в яких шанують їхню пам’ять, тобто ставлять дідуха». Виносили ритуальний сніп аж напередодні Старого Нового року (13 січня).  (За Г.Плугатор)

четвер, 2 січня 2014 р.

Павуки без павутини, або про різдвяні атрибути


Дохристиянські уявлення про створення світу, організацію простору відображаються й у такому різдвяному атрибуті, як "павук", що "снує" світ - образ космосу-всесвіту.
За легендою, павук "заснував" вхід до печери, (за іншою версією довкола дерева), в якій заховалася Мати Божа із Дитятком від Іродових воїнів, таким чином, врятувавши Святу Родину від загибелі.
На Лемківщині та в деяких районах Львівщини виготовляли "павуків" із соломи, яких підвішували в хаті до сволоку. Могли виготовлятися павуки із тонких прутиків та дроту. У місцях з'єднання соломинок чіпляли паперові квіти, свічки тощо. У музеї архітектури та побуту теж є павуки, проте зроблені із паперу, прикрашені горішками.
"Солом'яні павуки" - один із найдавніших витворів із соломки й найбільш загадковий. Їхні форми, побудовані на поєднанні множини однакових модулів, вражають своєю гармонією. Хаос множини солом'яних трубочок у руках майстрів перетворюються в космічно впорядковані диковинні конструкції, начебто в їх руках створюється Світ.  Чітка гармонія форм та руху покликані оберігати дім та його господаря. Вбираючи в павутину своєї конструкції все негативне, що мого завадити щасливому життю сім'ї. (За джерелом: http://life.pravda.com.ua/culture/2010/01/6/36988)

Більше "Камертон філолога: відлуння"




вівторок, 31 грудня 2013 р.

Слово в переддень Новоріччя, або дещо про рік, що минає


Новий рік іде до хати... А про рік минулий хочеться згадати. Тим більше, що є про що. У буденній круговерті він пролетів із шаленою швидкістю, залишаючи право на спомин. Спогади окутують душу, й  поринаєш у дванадцятимісячну відстань, яка вібрує кожним нервом. Ні, я не про нервове перенапруження (за свята "відходимо"), а про той внутрішній щем від пережитого й прожитого. Згадуючи, знову поринаєш у круговерть Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури, яка відбулася в Запоріжжі. Принагідно не можу не висловити слова вдячності колегам-педагогам, які розділили зі мною всю відповідальність від проведення заходу. А як не згадати гімназію "Дивосвіт", колектив якої не пошкодував ні сил, ні часу, щоб  підготувати подарунки для школярів, учасників олімпіади. Тільки тепер, на відстані часу усвідомлюєш - ти не сама. Поряд із тобою Ті, на допомогу кого можеш завжди надіятися, - не підведуть. Вочевидь, учителі української мови та літератури в Запорізькому краї сильні духом і багаті мудрістю. Звичайно, як не подякувати Богу за такий щедрий дарунок - дев'ять переможців на ІУ етапі. Це ж результат. Результат, перевірений часом і виваженістю. Гуртувалися філологи на Оріхівщині, де МО, яким понад двадцять років опікується Н.В. Красно, презентувало самодостатність і творчість. І знову ж таки про колег, тепер із Вільнянщини. Схиляю голову перед їхнім терпінням  і відданістю, якою наділені вони. Дійсно, друзі пізналися в конкурсі. В основі всього - особистість. Організовуючи фантастичну підтримку, Інна Володимирівна Дяченко, методист РМК, мабуть, і сама не усвідомила ще, що вона є великим організатором, і за нею пішли, її почули (згадую, як вона вболівала за своїх словесників під час перевірки).  А Наталя Фастовець?! Це ж треба стільки вкласти енергії, щоб спонукати словесників Вільнянщини до підтримки мого блогу у веб-конкурсі! Всім, і кожному зокрема, - вдячна. А про своїх земляків, зокрема Марію Михайлівну та Богдана Івановича Ільницьких, які зараз отримують заряд від Карпат, а мене енергетично підгодовували протягом року, варто вже окремий допис робити (і напишу!)...
Не хочу, щоб минуле переслідувало в році 2014. І сьогодні, спокутуючи перед колегами, які працювали на спецкурсі, обов’язково надолужу упущене - у "Творчій майстерні"  (правда, за новим посиланням (виросли зі штанців) - сайт: "Камертон філолога: відлуння" )), - оживуть їхні творіння.
Підсумовувати завжди нелегко. Боїшся когось не згадати добрим словом, випустити частинку із великої частки отої буденщини, яка, на жаль, стає нашим способом життя. І ніхто не зробить нам свята, якщо самі на нього не спроможемося. Створімо для себе свято радості спілкування. Гуртуймося, бо в цьому наша міць і мудрість. З Новоріччям! Хай у році Синього коня щастям веселковим повниться сповна. Щедрих ужинків нам на мовно-літературній ниві.