пʼятниця, 6 грудня 2013 р.

День Катерини

7 грудня християнський світ відзначає день пам'яті великомучениці Катерини («чиста душею» — так перекладається її ім'я із грецької). Розумна й освічена, ця жінка була страчена за віру близько 373 року. Через декілька років єгипетські християни знайшли останки мучениці й поховали їх у монастирі на Сінайській горі. 
В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називали святом «дівочої долі». Сподіваючись на розуміння й допомогу святої, жіноцтво просило її про щасливий шлюб, злагоду в сім'ї.
У багатьох регіонах України на Катерини дівчата за традицією зрізали гілки вишні, ставили їх у воду чи землю на покуті або на вікні в хаті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, — це передвіщало скорий шлюб, а як ні...



четвер, 5 грудня 2013 р.

Олександр Олесь (до 135-річчя від дня народження)

Живи,  Україно,  живи  для  краси,
Для  сили,  для  правди,  для  волі!
 Шуми,  Україно,  як  рідні  ліси,
Як  вітер  в  широкому  полі.  
Олександр Олесь




середа, 4 грудня 2013 р.

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, або «Третя Пречиста»

Четвертого грудня відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці – «Введення», або «Третю Пречисту».
У Святому Євангелії нічого не згадується про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва  й Успіння Божої Матері, засноване на традиціях церкви та на апокрифах. Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким й Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові в Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви й дав їм доньку. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели її до храму й віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.
У календарному циклі українського народу це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік. 
Більше про свято...

понеділок, 2 грудня 2013 р.

Жнивуємо, або про підготовку до проведення обласного етапу конкурсів (ім. Т.Шевченка та ім. П.Яцика)


Жнивуємо… Дякувати Богу, що є кому, незважаючи ні на що, сповідувати своє покликання навчати. Навчати любові до рідного слова, до збереження традицій, які ввійшли в наше життя з молоком матері… Ми усвідомлюємо, що майбутнє залежатиме від того, як поведемо своїх вихованців. Робимо все, щоб підтримати цей вогник любові до слова, щоб не загубити ту Божу іскру, яку відкриваємо не один рік. І цьогоріч, уже вкотре, вишукуємо можливість, щоб  знавці української мови та їхні учителі отримали моральне задоволення від участі. Позаду залишилися шкільний, районний (міський) етапи ІУ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської й студентської молоді ім. Т. Шевченка та ХІУ Міжнародного конкурсу знавців української мови імені П. Яцика.  Виходимо на фінішну пряму, а «кожен фініш – це, по суті, старт». Тому бажаю своїм колегам терпіння й наснаги, щоб зібрати щедрий урожай на обласному етапі, й, звичайно, проектувати перемогу на фінальному. Успіхів і сили духу зичу учасникам! 
Більше про проведення обласного етапу: нормативна база, фотоподії  
     


неділя, 1 грудня 2013 р.

Відлуння десятиліть (до 100-річчя від дня народження П.Воронька)



Нічого від початку не почнеш,
Щоб навіть зміг удруге народиться,
І вдруге трапиш в сіть прадавніх меж,
Де вкорінились глід або щириця.
Стопою вчуєш втоптану тропу...
Ось тут і маєш свій знайти початок –
Серед автографів мільйонних і печаток
На сіль переварить чужу ропу.
І коли ти у пошуку мастак,
Коли для істини – всю душу, кров і піт.
Сіль стане трохи іншою на смак,
Аніж була до тебе сотні літ.
(П.Воронько)

Більше про  творчість






субота, 30 листопада 2013 р.

Щедрість душі словесників Михайлівщини

Сонце вже котилося на спочинок, коли я поверталася додому з відрядження. На цей раз мені довелося побувати на Михайлівщині. Передзимя навіювало смуток, але розмова з водієм якось відвертала від осінніх дум. Співбесідник виявився цікавим, відвертим і щиро ділився буднями й святами земляків. З гордістю розказував, як батьки своїми стараннями допомагали підготувати Пришибську школу до Першовересня, як він пишається своїм синочком і намагається знайти час і кошти (працює фермером і є активним учасником батьківського комітету), щоб підтримати рідний заклад. А ще вчувалася тривога й за старшого сина, який вже студент і пішов на свій хліб. У розмові час від часу пробивалися нотки захоплення тими, хто сіє розумне, добре, вічне… Переймаючись повагою до співбесідника, ловила себе на тому, що діти із сільської місцевості виростатимуть самодостатніми, якщо знайдуться небайдужі до освітянського життя (вони також були школярами й прикро, що забувають про це, «вибившись» в люди!). «Подорожуючи» Михайлівськими степами, я і в Мар’янівці, й у Любимівці, й у Пришибі чула слова вдячності землякам-меценатам за сприяння школам... 
Моє знайомство з творчою лабораторією вчителів української мови та літератури відбулося 2012 року, коли для керівників РМО вчителів української, методистів було проведено обласний семінар. І наша зустріч не була випадковою, бо саме Михайлівська районна гімназія виростила переможця ІУ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури Смьордову Наталю, яка першою в Запорізькій області отримала стипендію імені Т.Шевченка (вчитель Гук Р.В.). Система в роботі дала щедрі плоди. А ще працелюбність моїх колег – керівника РМО Н.І. Плоскої (більше двадцяти років очолює РМО), методиста-початківця, але вчителя з багаторічним досвідом Берегової А.П., методиста зі стажем (а тепер заступника директора) Савенкової К.В., тридцяти вчителів української мови та літератури, які працюють у районі. Щедрі словесники на добре слово, але якось несміло-скромно розповідали про свої досягнення: про себе мало, а все про тих, хто став смислом їхнього життя, про своїх вихованців. Вони пишаються тим, що є кому продовжувати їхню справу, є кому берегти традиції, бо багато повертаються в рідні гнізда вчителями…
Із роздумів виводять слова мого співбесідника, який більше двадцяти років живе в Запорізькому краї (батьки виїхали з Вірменії), й Україна стала рідною, а українську вивчив завдяки Учителям з великої літери, чиї серця незрадливо віддані справі всього життя... 
А я із задоволенням пригадала слова, навіяні семінаром у Михайлівці в 2012 році.
Михайлівський край
Михайлівський край –
колиска таланту,
душа ж його творча
формується зранку.

Стежина в минуле,
стежина в майбутнє.
І слово підтримки,
і слово напутнє.

Збережено пам'ять
свого родоводу,
а звідси – й пам'ять
мого народу.

Співають, впиваються
словом Шевченка,
доводять усім,
що Вкраїна їм ненька.

Творінь Вам і злету,
дерзань, перемог,
здоров’я, достатку
й нових висот! (Г.Корицька, 2012)





пʼятниця, 29 листопада 2013 р.

Основоположник художньої прози (до 235-річчя від дня народження Григорія Квітки-Основ'яненка)

Григорій Квітка-Основ'яненко багато зробив для наближення літератури до народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літературну мову, а вплив його прози й драматургії позначився на творчості Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських прозаїків. 


Сучасний урок - це твір мистецтва, або як учителі української в 40-вій на педпрактиці побували


28 листопада 2013 року вчителям української мови та літератури, слухачам курсів підвищення кваліфікації Запорізького ОІППО, випала можливість прогулятися по Бабурці. Проте це не були «гульки», а знайомство зі звичайною школою, педагогічним і учнівським колективами, якими рясно всипана українська освіта. Але це на перший погляд видалося звичайним і буденним. Переступивши поріг Запорізької спеціалізованої школи № 40 з поглибленим вивченням англійської мови відчули гостинність, побачили заклопотані очі господаря-директора та його привітні слова: «Раді зустрічі!». І це було щире, невимушене спілкування (а на педпрактику ми вже не раз сюди «напрошувалися»). Правда, цього разу вони самі «напросилися», бо вирішив колектив підтримати своїх колег, які атестуються. З яким трепетом і ніжністю розповідав Михайло Федорович Ачкасов, директор закладу, про моїх колег-словесників, із гордістю презентував музей школи, в якій «прожив» більше трьох десятків років! Підтверджую слова колег із Вільнянського району, яким довелося проїхати сорок кілометрів з гаком, щоб потрапити до 40-ої, що варто було здолати таку відстань, щоб доторкнутися до творчих майстерень Постоленко Н.В. та Голубєвої О.М., побувати на святі слова, любові до української мови та традицій, а ще внутрішньо відчути глибоке душевне єднання учнів й учителів. Дай їм, Боже, й надалі щедро ділитися своїми напрацюваннями, отримуючи за це любов, повагу від свої вихованців.
 Зі словами вдячності: Корицька Г.Р., кандидат філологічних наук, доцент; Шацька Н.М., кандидат педагогічних наук, доцент; Корицький В.Г., методист НМЦ Запорізького ОІППО.
P.S. Для релаксації- фото на згадку.